Орда

Привели одягнутого в рясу й епiтрахиль змордованого священика, вiн ледве тримався на ногах: Петро поплескав отця Данила по рамену, похитав головою, мовляв, будь розумний, отче, ти ж бачиш, що все живе скоряеться менi або ж гине, а ти житимеш за два тiльки слова «анатема Мазепi», i вiд тебе почнеться в православнiй церквi новий вiрнопiдданий ритуал, що протривае вiки й поселить у людей вiру в царську справедливiсть i переконае в марностi бунтарства. Тiльки два слова, отче.

Князь Меншиков зачитував перед людьми манiфест, в якому проголошувалося, що нiякий народ пiд сонцем не може похвалитися такими свободами i привiлеями, як малоросiйський, бо нi единого пенязя в малоросiйському краю не велимо до казни брати i милостиво доглядати сей край, вiд басурманського нашестя та вiд зажерливого старшинства обороняючи.

Тодi ж цар звернувся до козацьких старшин iз запитом, кого вони волiють мати за гетьмана. Мовчали старшини й глухо мовчав народ, тiльки один, а був це отець Данило, тихо сказав, зiтхнувши:

– Полуботка або нiкого…

Цар вдоволено посмiхнувся, бо ж скорявся йому непокiрний, проте сказав:

– З Полуботка може вийти другий Мазепа… – Вiн глянув спiдлоба на поставного чернiгiвського полковника, який i нинi стояв гордо й витримував царський погляд.

– Не можна Полуботка вибирати, вiн надто хитрий. Виберiть краще Скоропадського. Та поки поблагословимо нового гетьмана, треба спершу повiсити зрадника.

Хитнулася й охнула юрба: невже спiймали Мазепу? Ба нi, царськi слуги винесли на майдан схоже на Мазепу опудало з орденом Андрiя Первозванного на грудях, прив’язали до шиi шнура, поволокли по майдану й повiсили на шибеницi.

– Проклинай, проклинай! – зашипiв на отця Данила цар.

Отець Данило глянув на Петра, мить вдивлявся в його балухатi холоднi очi, потiм пiдiйшов до шибеницi i став пiд нею поруч з опудалом.

– Проклинаю тебе, царю, – вимовив змучено, скинувши з себе епiтрахиль i реверенду. – І знай: за Батурин вся Украiна встане!

Зблiд Петро i кволо, зовсiм кволо, немов переможений у бою гладiатор, кивнув рукою.

Отця Данила в бiлiй льолi вивiв з майдану Скорняков i над придорожнiм ровом власноручно стяв йому голову.

Цар був розгублений, вистава не вдалася. Та виручив ще раз свого повелителя полковник Нiс. Вiн вивiв перед царя якогось обiрванця i мовив:

– Всемилостивий царю, ось розкаяний сповiдник Мазепи: вiн виголосить анатему.