Мальви

З брами, бiля якоi стояли на вартi зовсiм не подiбнi до вилицюватих ординцiв молодi воiни, вийшов огрядний чоловiк у чалмi i скомандував щось. До нього дрiбно пiдбiг Андрiйкiв хазяiн, поклонився i показав рукою на своiх бранцiв. Чоловiк у чалмi не звернув на нього уваги, пiдiйшов до крайньоi ясирноi групи, потiм до другоi, третьоi, розводячи окремо чоловiкiв i жiнок. Лемент, голосiння вдарились об мури фортецi. Та не зморгнула оком камiнна сова, i байдуже дивилися вартовi яничари на розподiл ясиру.

З кожноi групи турецький мубашир вiдраховував щоп’ятого – чоловiка i жiнку, вибираючи найсильнiших, найвродливiших, i вiдводив убiк. А коли дiйшло до Андрiйка, татарин розвiв руками, сказав:

– Великий бакшиш для султана, ефендi.

Мубашир заголив хлопцевi живiт, потiм спину, розтулив йому рота i поводив пальцем по зубах, а татарин усе примовляв i улесливо усмiхався. Довго морщився ефендi, заперечливо хитав головою, врештi забрав Андрiйка i пiдiйшов до iнших груп.

Вiдбiр данини для султана тривав до передвечiр’я. Андрiйко опинився серед гурту хлопцiв, яких заганяли у браму фортецi. Вiн простягнув руки до свого хазяiна, та ногаець знизав плечима i вимовив:

– Кiсмет…

Це було перше слово, яке зрозумiв Андрiй без тлумачення. Доля. Така доля – i нiчого не вдiеш. Це саме слово говорила камiнна сова, i диво: вiд нього вселявся в душу спокiй.

– Кiсмет… – прошепотiв чорбаджi Алiм. – Кiсмет! – крикнув, стукнувши чашею об долiвку.

Та нiхто з яничарiв не звернув на нього уваги. Воiни бенкетували. Алiм налив ще раз повну чашу вина i вихилив.

Галера з ясиром, вiдiбраним для султана, наближалася до Босфору. Мубашир вiз падишаховi данину вiд татар: степових красунь – до гарему, добiрних чоловiкiв – до галер i щонайцiннiший товар – хлопчикiв – для яничарського оджака[75 - Оджак – яничарський корпус.].

Вижовклi вiд морськоi хвороби, чисто одягненi й постриженi хлопцi сумно вдивлялися в крутi береги вузькоi протоки.

Галера увiйшла в лiйку мiж мисами Румелi й Анадолу. По обох боках на горбах, порослих кипарисами i кедрами, розкинувся чужий край: невеличкi густi села з мiнаретними шпилями, форти, замки, башти, помаранчевi гаi.

Андрiй, нагодований i вбраний, уже забув про доброго татарина – тут з ним поводилися не гiрше. Вiн iз цiкавiстю приглядався до мальовничих берегiв.