Мальви

Треба коритися йому, як колись мубашировi на галерi. Та разом з таким прийняттям новоi вiри зникали святощi з душi хлопця. Все в цьому свiтi пiдпорядковане користi, тож i вiн, Алiм, мусить якось скористатися з життя. Хюсам заробляе на хлiб ювелiрними виробами, колишнiй батькiв сусiд в Украiнi – ралом, йому ж необхiдно погодитися з новою вiрою, щоб мiг колись жити з меча. Усе це просто i зрозумiло. А тому мусульманський бог потрiбен йому настiльки, наскiльки вимагае цього меч, мова – теж, материнськалюбов Нафiси – також.

Тепер меч уже е. Тож хай не сердиться Нафiса. Їi любов стала нинi такою ж непотрiбною, як колись добрий християнський Бог. А мова й вiра – стае в пригодi.

Алiм швидко сприймав науку Хюсама i Нафiси, все рiдше снився рiдний степ, а потiм i зовсiм забувся, як забуваються речi, без яких легко можна обiйтися.

Старий Хюсам, милуючись степовою вродою юнака, полюбляв iнодi називати його козаком, та морщився вiд цього слова Алiм, усе здавалося йому, що мiж ним i родовитими мусульманами вмисне роблять якусь рiзницю, що звучить це наймення погiрдливо.

Глуха ненависть до Приднiпровського краю засiвалася в серце, адже саме через ту землю, де народився, не може вiн дорiвнятися новим спiввiтчизникам, хоч знае Коран не гiрше за них i знаменито розмовляе турецькою.

Нафiсу називав мамою, та прийшов час, коли поняття «мама» стало таким же тягарем, як колись сни про степ. Алiма взяли на вiйськовий вишкiл до яничарських орт. Заплакана Нафiса провела юнака до самоi казарми i на прощання почепила йому на шию амулета.

Цей срiбний ромбик iз зерниною мигдалю всерединi любовно вирiзьбив Хюсам. На очах у яничарiв Нафiса обiйняла Алiма, поцiлувала i тихо заплакала. І тут пролунав регiт – глузливий, злий.

Розчервонiлий вiд сорому хлопець вбiг до казарми, яничари смикали за амулета, шарпали поли кафтана i, замiсть шаблi, дали йому рiзьблену з дерева ляльку.

Цiлу нiч простогнав юнак на своему лежаку – осмiяний, принижений, а вдосвiта тихо пiднявся, зiрвав iз шиi амулета i викинув його до вiдхожоi ями.

Алiм швидко змив iз себе ганьбу Нафiсиного поцiлунку. Вiн добре стрiляв iз лука, з яничарки[76 - Яничарка – яничарська рушниця.] i пищалi[77 - Пищаль – ручна гарматка – зброя яничарiв.], перемагав своiх однолiткiв у шалених перегонах на Атмейданi. Слухняно виконував накази, бо непокiрних били палицями в п’яти; ретельно вивчав вiйськову справу, бо бездарних посилали до цеху м’яти шкури.