Смерть Юди

Тома не сказав цього, та Христос, видно, прочитав його думки, бо запитав апостолiв:

– Яких вам треба доказiв, що я вiдновлю Царство Боже? Повiжте, на кого схожий син чоловiчий, який те царство в собi мае?

– На ангела справедливого! – перший вихопився Петро, котрий завжди намагався говорити Ісусовi приемнi речi.

– На фiлософа мудрого! – поквапився за ним Матей, ховаючи в бороду скептичну посмiшку.

– Ти син Бога живого, – сказав побожно Андрiй Первозваний.

Проте непроникливим зосталося Ісусове обличчя, не спокусили його похвали, i, глянувши на Тому, повторив запитання.

– Ісусе, – сказав Тома, – на Бога ти схожий, як i всi ми, тiльки мудрiстю вiдрiзняешся вiд нас. А людину робить мудрим те, що Бога Богом, – пiзнання.

– Не твiй я Господь, – сказав Ісус в задумi. – Ти давно вже випив iз кипучого джерела, яке я вимiряв.

Потiм обняв Тому рукою за спину, як колись пiд час знайомства, вiдвiв убiк i заговорив:

– Не вiруеш ти й далi в мене, Томо, проте я тебе не проганяю, бо твое майбутне переконання в моему помазаництвi встократ пiдсилить вiру людей у мене, хоч i наречуть тебе Невiрним… У моему Назаретi не вважають мене навiть за пророка, вiдцуралися й рiднi, а що вже говорити про сусiдiв, якi бачать у менi лише сина теслi… Чи я Син Божий? Нiхто менi цього не казав, не являвся менi Господь у полум’i неопалимоi купини, як Мойсеевi на Хоривi.

Я тiльки вiдчуваю наближення Бога – чую його Слово. І те Слово, яке досi нiде й нiколи не звучало, я ношу в собi й мушу його сповiстити людям – вiрять вони чи нi. Я повинен виректи його до крихти, навiть якщо за це заплачу життям. Свое Слово мiг вкласти Бог лише улюбленому синовi, який заодно е сином чоловiчим… О Томо, як тяжко носити на собi печать Месii, коли ти всього лише син теслi, i як тяжко випробовувати вартiсть слiв Божих, щоб не вкралася в них олжа пiд виглядом iстини!

Пiзно ввечерi, коли Ісус заснув у наметi, апостоли напалися на Тому: що говорив йому Вчитель?

Вiдповiв Тома:

– Якщо я повторю його слова, ви закидаете мене камiнням, та коли зробите це – з того камiння вибухне вогонь i спалить вас!

Чужим я став серед апостолiв, вiддалився вiд мене й Христос: можливо, боявся, щоб я не нагадав йому сказаних ним у станi глибокоi зажури слiв… Через те й не взяв мене з собою на гору Фавор, де вiдбулося його преображення.

А чи вiдбулось би, якби був я?..