Смерть Юди

Ще й не побачивши, знав, що вона стоiть там, на порозi, й дивиться на нього; очi його врештi осмiлiли, пiдвелися й спалахнули здивуванням i надiею, а вона не вiдвела своiх i не вiдчужилася, як завжди, крижаним поглядом; Магдалина зiгрiвала Тому жалем, знала ж бо, що дiеться в його душi, а вiн, пiдбадьорений, ступив рвiйно до дверей, забувши про розмову з Лукою, й вона зробила крок назустрiч, прошепотiла:

– Прощавай, Томо. Сказав менi Лука, що ви завтра вирушаете з Андрiем, i я прийшла, щоб попрощатися з тобою… Добрий ти, мудрий… Прости менi, Боговi пошлюбленiй.

Грек Лука почув мову Магдалини й пiдiйшов до неi.

– Ось ти прийшла, опечалена жiнко, на проводи останнiх апостолiв, i я подамся згодом в Кесарiю, де мене ждатиме тринадцятий апостол, який з гнобителя християн поборником вiри Христовоi став i з Савла Павлом назвався, почувши з неба живий голос Ісуса. Пiду з ним в Антiохiю. І ти вже нiколи нiкого з нас не побачиш… Нема вже й матерi Ісусовоi, й Веронiки теж немае – сама зостанешся у цю ось мить: милосердна Веронiка втерла пiт з чола Ісуса, коли вiн нiс хреста на Голготу, й залишився на лляному рушниковi його нерукотворний образ… А лик його матерi Марii, горем вищоi вiд Рахiлi й героiзмом – вiд Юдити, бо свiдомо виховувала свою дитину для подвигу й смертi, – забутий в людях буде.

То я змалюю нинi з тебе образ Матерi Божоi, бо маеш благородний вид i викупила ти грiхи своi любов’ю й вiрою. Сльози виiдали твоi очi, коли Христа розпинали, твоi руки вкладали його в домовину, i явився воскреслий Ісус тобi першiй, на вiки вiчнi освятивши жiночу любов.

Лука вийняв з торби струганий липовий лубок i пензель, розвiв у черепинi кiновар й малював Марiю Магдалину з дитям на руках, освячуючи ii любов чужим материнством. Вже не дивилася вона на Тому, усвiдомлюючи, що вiддае свiй лик святiй жiнцi, яка материнством освятила свiт, – i вже нiколи не буде Магдалина належати собi й нiкому вже не зможе офiрувати свою вроду, бо стала в образi Непорочноi, який назавше заступить собою ii земну й грiшну подобу.

– Дозволь, Луко, взяти це творiння з собою в далеку дорогу, – попросив Тома, коли iзограф закiнчив роботу.

– Вiзьми. Хай буде з вами Матiр Божа.

І вийшов Тома iз свiтлицi, не глянувши на Магдалину, й вона не пiдвела очей на нього. Потiм вийняла з кишенi фартуха важкий мiшечок й подала Андрiевi.