Смерть Юди

Ольвiя того часу вже належала Римовi, була занедбана та ще й погромлена кочiвниками, запущена в брудi й смiттi, що накопичувалося горами в пристанi i вздовж вулиць, якi вели до розчинених, з поламаним залiзяччям брам; Нижне мiсто зяяло руiнами, де тулилися бездомнi жебраки й злодii, – i тiльки Верхне iз заставленою торговими рядами агорою та Зевсовим курганом, на якому височiв храм Вседержителя, нагадувало про колишню славу Ольвii; а музиканти, давнi вчителi яких супроводжували колись урочистi процесii на святах Аполлона й шаленi дiонiзiйськi вакханалii, сидiли нинi iз своiми лiрами, кiфарами й барбiнтонами вздовж дорiг, що вели на агору, й тягучими жебранками випрошували милостиню.

Андрiй Первозваний зупинився перед кам’яними схiдцями, що спиналися до храму Зевса. Вражений контрастом мiж нужденнiстю Нижнього мiста й величавим iз рядами коринфських колон храмом, який самотньо височiв у Верхньому й нiби волав до небес про кривду, заподiяну старому славному полiсу, – й уперше за всю дорогу заговорив:

– Бачиш цей храм, Томо? То вже не життя, а iсторiя.

Sic transit gloria mundi. А ми розпочинаемо нову епоху – не Зевса, а Христа.

Тома, втiшений, що заговорив урештi його супутник, мовив обережно, щоб не сполохати Андрiя, бо знову надовго замовкне:

– А чи впевнений ти, що наше святе дiло, яким започатковуемо нову епоху, залишиться в iсторii?

– В iсторii? – рiзко вiдказав Андрiй.

– Наша справа житиме вiчно й нiколи не стане, як цей храм, нiмим свiдком минулого.

– Блаженнi вiруючi. Але ж так думали колись i греки, а ось дикий сколот гарцюе над еллiнською культурою, i осквернюе ii хамством цивiлiзований Рим… Що ж ми закладемо для вiчностi нашоi релiгii – новiтнi храми, свята, звичаi, книги?

– Милосердя й любов.

Цi духовнi цiнностi, Томо, якi сьогоднi ще важаться шматком хлiба, завтра будуть самоцiнними. В час занепаду духа зароджуеться iдея духовностi – навiчно. Бо людина завжди матиме душу й потребуватиме для неi поживи. Людина нiколи не стане твариною, Томо! Чому ти весь час сумнiваешся навiть у такому, що ясне, як Божий день?

– Я не можу слiпо вiрити, мов праведний Йов, Андрiю.