Смерть Юди

І все ж таки, для чого обдарував Господь таким багатством сколотський край, де люди навiть домiвок не мають: чей же нiколи мешканцi бористенських степiв не спожиють цього добра. То чи ж не е воно самоцiллю й створене лише для втiхи единому Боговi – тодi, як стiльки народiв свiту дiлять крихти, здобутi тяжкою працею на пустках?

Апостоли йшли, виминаючи непевних кочiвникiв, якi денеколи з’являлися на степових в’iжджених дорогах, – сповнювалось тодi зелене безмежжя ревом худоби, iржанням коней, скрипом дерев’яних колiс i лопотiнням халабуд, нап’ятих на телiги, – були це тi самi скiфи-антропофаги, в котрих Андрiй з Томою викупили Матея, й хоч не йняли вони вiри, що тут насправдi живуть людожери, все ж остерiгалися бородатих понурих людей, якi жили за поконом кочев’я: ходила ж бо чутка у грецьких полiсах, що скiфи обертають чужинцiв у рабiв, заздалегiдь ослiплюючи iх, щоб не втiкали; скидають засуджених на смерть iз урвищ; на похоронах князiв убивають рабiв, коней i жон, спалюючи iх разом з покiйником на жертвенних огнях, – про це розказав Томi й Андрiевi Матей, застерiгаючи iх перед напiвдикими людьми, в яких перебував у неволi, тож мандрiвники ховалися далеко вiд дорiг у вибалках, коли на обрii з’являлись валки.

Знав Андрiй, що це ще не той край, де йому звелено хрест поставити; вiн здалеку прислухався до голосiв степових мешканцiв – не була то мова, яка вгнiздилася в пам’ятi, коли завис над ним вогненний язик в день зiслання Святого Духа, тож мандрували вони з Томою далi й далi, поки не спустилися iз плоских гранiтних кряжiв, що розтинали степ на обаполи, над молитовно тиху рiчку, яка впадала в Бористен серед розлогоi, мов плахта, рiвнини.

Над рiчкою то тут, то там бiлiли розсипи хаток пiд солом’яними стрiхами; кожен двiр був обгороджений плетеним тином i потопав у садочку; посерединi обiйсть вивищувались щогли журавлiв, якими поселяни витягували з криниць, обрамлених дерев’яними цямринами, бочiвочки з водою; гавкали собаки на прив’язях, на берегах рiчки тихо паслися корови, й звiдусiль нiби пiсня долинала – чи то спiвали люди, чи так спiвуче розмовляли, та вчув Андрiй знайомi звуки й слова й осiнив себе хрестом: тут нарештi брав свiй початок край, в який Провидiння звелiло Андрiевi Первозваному понести Христове благословення.

Апостоли перейшли широким бродом рiчку й ступили на обiйстя крайньоi хати, висунутоi на залучину до самоi води.