Смерть Юди

Не любив Тома панiбратства – був гордим хлiборобом – i вже напружився, щоб стенути й скинути долоню, яка поблажливо лягла на плече й поблажливiстю своею принижувала гiднiсть хлiбороба, та не змiг цього зробити: вiдчув Тома, як теплий струмiнь, пульсуючи, поплив з руки незнайомця й розлився по тiлу спокоем i тихою втiхою, яка огортае людину в очiкуваннi чогось нового, несподiваного, величного; очi незнайомця випромiнювали тепле свiтло, що м’яко окутувало Тому, мовби молодим прядивом чи то шовковим жiночим волоссям.

Тома вiдчув, як пiддаеться магii цього чоловiка – аж до межi втрати себе самого, хоч iще не знав, бо не мiг знати, чим загрожуе або благодiе йому ця людина.

І враз зродився в нього протест проти владноi й незмiрно сильнiшоi особистостi; вiн таки зняв iз плеча руку, проте на хвилину, супроти власноi волi, затримав ii в долонi, наче збоявся, що контакт iз незнайомцем вмить обiрветься назавше й Тома нiколи не знатиме того, про що мiг би дiзнатися; його життя, що так несподiвано стало на порозi, можливо, великих перемiн, знову вернеться у свояси – до помаранч, мушмули, жита i ячменю, й нiколи на Томинiй дорозi нiчого бiльше цiкавого не трапиться.

Вiн раптом охолов до свого звичного життя: вiдсунувся в тiнь працьовитий батько, Тома забажав вiд долi несподiванки – проте не мiг ii купувати цiною власноi гiдностi й свободи; вiн з привiтною й незалежною усмiшкою дивився на незнайомого й вiддавався йому в полон разом з усiею своею хлiборобською сутнiстю, не залишаючи, однак, поза порогом нi одежi, нi сандалiй, нi гiдностi, анi самостiйностi своеi.

– Іди зi мною, – промовив незнайомець до Томи, обняв його рукою за спину й провiв на край тераси. – Я Месiя, Томо.

– Йоан Хреститель? – спалахнули захоплено очi в Томи: скiльки ж наслухався про нього вiд есеiв!

– Я Ісус Христос, Томо. Покинь усе i йди зi мною.

Тома недовiрливо подивився на чоловiка, який назвав себе помазаником Господнiм, й вiдчув у ту хвилину, як струменить вiд нього надлюдська воля, й нiщо тепер не примусило б його зрушитися з мiсця й пiти геть.

А рибалки сполошились, бо ще нi з ким Учитель так дружньо не поводився, вiд усiх тримався на вiдстанi; хто ж це такий прийшов, що хоче стати ближче до Ісуса, нiж будь-котрий iз них?

І оточили вони колом Учителя й Тому, приглядаючись то до прибулого, то до Ісуса, вловлюючи нiмотне порозумiння мiж ними щодо рiвностi.