Смерть Юди

– Ви боiтеся таемниць, прагнете у всьому ясностi – хiба спроможна людина знати все, i чи не обдурюе вона себе, стверджуючи, що все пiзнала? Таемниця ж Христа полягае в тому, що до неi треба весь час доростати душею. Проте вона вiчно буде таемницею життя, смертi й воскресiння й водно спонукуватиме людину до поступу й удосконалення… Ви багато знаете, так. Але ви ще повиннi й пiзнавати, бо обдарованi есьте мислю i словом. У цьому й рiзниця мiж людиною й нiминою: нiмина щось знае i завжди робить те, що знае; людина пiзнае i не вiдае нинi, що вчинить завтра.

– Цiкавлять нас твоi думки… Але що саме повинно спонукувати людину до пiзнання: праця, жорстокiсть, обман, любов? Чим велить керуватися Христос?

– Ісус проповiдував милосердя i любов.

Волхв довго мовчав, мовив потiм:

– Ми дозволяемо освятити нашу землю хрестом. Бог единий для всiх, лише по-рiзному його називають i в рiзний облачають одяг. А ще – кожен частку свого добра i свого зла йому приписуе… Ми справимо жертву, i я поведу вас до межi свiтiв.

Волхв став за жертовний камiнь, запалив хмиз на ньому i звiв до сонця руки. Голубий подир ставав багряним – це було преображення жерця, вiн наближався до свого Бога, як Ісус до Яхве на горi Фавор. Не бачив Тома Ісусового преображення, та якщо воно було, то передавалось у вiдчуття перемiною кольору одежi, як i тут: бiле мiражне свiтло Юдейськоi пустелi зiслав Яхве на свого сина; орiянський Род молодив свого служителя, як степове сонце маковим цвiтом землю повеснi.

Прочани поклали на ватрище зерно i сота меду, а камiнь поливали не кров’ю жертвенних ягнят, як у гебреiв, а свiжим молоком: навкруж розносився солодкий запах хлiбноi, медовоi й молочноi землi, яка ще не знала кровi, бо була молодою. Орiяни падали ниць перед каменем i били поклони: «Боже, ти дав нам нинi поживу, дай нам i завтра подостатку!» – воздавав молитву волхв, а люд вторував хором: «Даждь, Боже! Даждь, Боже!»

Слухав Тома i дивувався, що так само, як цi незнанi орiяни, молився до Яхве i його батько-хлiбороб: «Благослови нам, Боже, наш урожай, пошли росу i дощ, щоб i завтра ми були надiленi щедротами твоiми».