Смерть Юди

Коли запашний дим розiслався над потiчком i всякнув у прибережнi трави, волхв Богодан, спираючись на високий гудзуватий костур, пiшов попереду процесii в бiк Данапра; з ним поруч iшов апостол Тома, а позаду двигав на собi бiлого хреста, з явора витесаного, Андрiй Первозваний – виносив його на зелену орiянську Голготу, спинаючись по кручах пiд саме небо.

А коли стали на вершинi – уздрiли у всiй величi диво орiянського краю: рвiйний плин безмежно широкого Бористену, вихопившись iз холоду пiвнiчноi землi, сповiльнив раптом свiй бiг бiля пiднiжжя кручi, розливаючись по рiвнинi на десятки рiк; верболознi острови спиняли рiку, щоб вона встигла вiдбити у своiх водах красу Орiяни, а потiм знову, злившись в одне русло, ще з дужчою силою, натхненням i ревом ринути в пiвденнi простори, забираючи в себе всi води благословенного краю для вдячностi подарунку Гостинному морю.

– Погляньте, Божi люди, – промовив волхв, вказуючи рукою на плин Данапра. – Праворуч – наш край, ви вже побачили його.

А лiворуч – на пiвнiч i схiд, за крайнiм урочищем Полин, в земних тiснинах якого завмер до часу пекельний вогонь, простягнулися аж до гiперборейських льодiв землi безбожного Магога, Яфетового сина, i панують там ватаги iз колiна Роша, i живуть на безмежних просторах – до кряжiв Ямантау й далi аж до Гiндукуша – дикi племена, якi iдять нечисть i убивають один одного… Ця круча, де стоiмо, то вже межа свiтiв – супротивних i непримиренних. У пiвнiчному свiтi холод породжуе злу силу, яка готова рушити валом на землi, що знають Бога, й вiдчинити земнi тiснини в Полиновому урочищi… Так гласить орiянський кощун. Поблагослови, чоловiче Божий, – звернувся волхв до Андрiя, – цю землю, може, ваш Бог не дасть злiй силi спустошити колись наш край.

Вiн троеперстям тричi торкнувся до чола апостола, i той вкопав на вершинi кручi хреста.

– Погани есьте, – мовив Андрiй, вiдправивши молитву. – І прийде час, коли ви жертовники своi зруйнуете, обряди язичницькi забудете й поклонитесь хрестовi цьому.

Бачите гори сi? На них возсiяе благодать Божа i стане тут город великий…

– Пророк еси? – спитав волхв.

– Пророк на сiй землi, – вiдказав Андрiй.

– То знай: пророк мае силу збудити людський дух, але викохати його, зберегти спроможен лише народ – обрядами й прадiдiвським поконом своiм… Не квапся руйнувати требища нашi: храми Вчителя твого зможуть вирости тут лише над нашими жертовниками.