Смерть Юди

Мовчки розiйшовся орiянський люд iз кручi, а над водами i долами пiдвiвся в пiднебесся бiлий хрест. І думав Тома: що принесе вiн цьому народовi – новий Синай iз заповiтними скрижалями, новий Єгипет чи нову Голготу? Чи спинить новiтня зброя духа навалу Роша? А може, сама навала орд викличе переможний похiд просвiченого християнства Пiвдня на темрявичну Пiвнiч? Чи пройметься орiянський люд словом християнського Месii настiльки, щоб зумiв витворити в собi месiянський первень на противагу месiянству Антихриста – нащадка Роша? Та чи зумiе вiн це зробити, позбувшись ураз власних традицiй, – яка ж тодi матерiя зможе всмоктати в себе нову вiру?

– Ти скривдив орiян, – сказав Тома до Андрiя, – образив iхнi святощi.

Не так повиннi ми приходити з хрестом.

– Їхнi святощi поганськi й вiрi Христовiй супротивнi, – вiдповiв Андрiй. – Їх обряди, як i гебрейськi, – прохальнi, й нема в них крицi, тiльки мелос. Це розчулюе й розлiнивлюе народ.

А хрест може втримати тiльки мiцна раса. Я пiду в край Роша.

– Не гоже вкладати меч Божий у безбожнi руки. Й негоже силою впроваджувати Христову вiру. Мусимо увiйти в душi орiян через iхнi молитви, на нашi схожi…

– Я мовив уже тобi, Томо: нема на тобi благословення Господнього, тож i проникне через тебе зараза конаючого поганства в Храм Ісуса й розвалить його зсередини… Я поблагословив цей край, як було менi велено Провидiнням, проте сьогоднi, на межi свiтiв, зрозумiв i те, що край Магога набагато дужчий за орiянський.

Орiяни, як ми, своiм ситi i в чужий край не пiдуть. А охрещений Рош у всi землi понесе нову вiру. І Рим це здатний зробити, i Вiзантiй…

– Облуда! – скрикнув Тома. – Ти накличеш на орiян орду Магога, яка хрестом, лживим братолюбiем i вiрою единою зневолять цей благодатний рай!

– На все воля Божа, – мовив холодно Андрiй. – Та лише в такий спосiб зможе вирости Новий Єрусалим на горах, нинi мною освячених.

Й розiйшлися апостоли навiки. Андрiй Первозваний подався в гiперборейський город Словiн, а Тома Невiрний, покинутий побратимом i чужою землею iще не прийнятий, зiйшов з круч i в степ подався. Вiн брiв i брiв травами, не знаючи, куди прямуе, а коли залягла нiч, – знеможений i осиротiлий впав горiлиць на землю i вдивлявся в зоряний шлях, що бiг небом до покинутоi ним вiтцiвщини.