Смерть Юди

Такоi наруги не мiг стерпiти юдейський народ: вносити будь-яке зображення до синагоги, де пануе лише дух Божий, втiлений у Торi, вважалося найбiльшим грiхом, а вимагати поклонiнь камiнному погруддю лютого тирана Юдеi – було нечуваним блюзнiрством: пiсля такого святотатства осквернений храм мусив би згорiти, й самi гебреi стерли б iз лиця землi його слiд.

Тiльки-но виiхав iз Кесарii Понтiй Пiлат у позолоченому повозi, попереду якого вилаштувались преторiянцi й лiктори, що двигали на ношах погруддя iмператора, як на всiй дорозi – скiльки ii вiд Єрусалима до резиденцii намiсника, а не менше п’ятисот стадiй – суцiльною процесiею рушив безмовний народ i загородив намiсниковi проiзд, й нiяка сила, навiть смерть, не змогла б завернути людей назад.

Пiлат пiдвiвся у повозi – обличчя його налилося кров’ю – i змахнув рукою: гикнули центурiони – й помчали вершники обабiч дороги. Тратуючи людей, вони проривали суцiльну колону, дiлили ii на частини й дротяними нагайками з уплетеними в них свинцевими кульками лупцювали безборонних, загортаючи й женучи iх поперед собою юрбами – до мурiв мiста, на iподром.

Понтiй Пiлат врiзався повозом у натовп, що безконечно напливав i його не меншало, вiн викликав мовчазний народ на вiдвертий бунт, та юрба була нiмою: нi крикiв, нi погроз, анi благань не почув намiсник; ця тиша бентежила його, й вiн спитав урештi:

– Чого ви хочете?

– Заверни назад лiкторiв з iдолом, тодi розiйдемося, – виступив наперед вождь зелотiв Юда з галiлеi.

– Неймовiрно… Немислимо!! – заревiв прокуратор. – На самого iмператора руку пiдняли? Та чи ви знаете, бидло, що цим ви образили весь римський народ i заслуговуете кари? – Пiлат знову змахнув рукою й скомандував: – Рубати iх!

А тодi сталося те, чого прокуратор сподiватися не мiг: весь натовп, немов за единим наказом, повалився на землю, люди оголили спини.

Незворушно стояв нiмотою вражений прокуратор, врештi кволо кивнув лiкторам, що несли погруддя Тиберiя, й тi миттю зникли з ношею за мурами мiста.

– Перемога, юдеi! – гукнув Юда галiлеянин. – Перемога!

Й натовп галасливою процесiею подався назад до Єрусалима.

Була п’ятниця – останнiй день перед пасхальною суботою: до столицi Юдеi стiкалися прочани з усiх свiтiв. Понтiй Пiлат, стривожений непокорою пiдданих, узяв iз собою додатковi когорти й розмiстив iх гарнiзоном у Антонii, сам же оселився в палацi Ірода Великого…

На початку мiсяця адара[5 - Лютого.