Смерть Юди

– Чому юдеi враз запрагли смертi щойно прославленому Ісусовi – хiба лише через марнi сподiвання на те, що вiн очолить повсталий народ? Ба нi – навпаки: зi страху, що таки очолить, i стара вiра солодкого очiкування свободи враз перемiниться в криваву боротьбу за неi, бо таки з’явився виблаганий у Бога юдейський вождь. І закричали перед Пiлатом: «Який вiн цар, у нас один цар – у Римi» й застерiгали прокуратора: «Що тобi скаже iмператор, коли ти самозваного царя помилуеш, нема в нас iншого повелителя крiм римського кесаря!» Реальна ява Месii, який перервав мрiйливий сон старогебрейськоi релiгii, була страшною у своiй непередбачуванiй новизнi, й народ сам припинив свiй поступ, вiддаючи на смерть вождя й залишаючись бiля конаючоi матерi, яка його народила.

І що це за народ такий – юдеi, – думав Тома, – що так ревно вмiе молитися за волю, вимагае ii, кричить, галасуе, навiть набираеться вiдваги стати на дорозi самого прокуратора, та коли приходить справжнiй провiсник свободи, вмить хоче його спекатися, затуживши за принадами тихого рабства; що ж ми за народ такий, що ту голову, яка виростае з-посеред нас на вершок вище, в заздростi й злобi стинаемо, а коли над нами зводиться чужинець – так легко миримося з долею i намагаемося вiдшукати в чужаковi коли не достоiнства, то хоч милосердя; а може, ми такий уже народ, що волiемо бути немiчними, бо ж сила накладае обов’язки працювати над собою, думати, звершувати, творити?

Так розмiрковував Тома серед пустелi – й постав перед його очима палац Ірода в Єрусалимi, а на балконi помiж двома колонами стоiть Понтiй Пiлат у червонiй тунiцi без рукавiв, заперезаний голубим поясом, й показуе униз пальцем, де стоять Ісус Христос, скатований тридцятьма ударами дротяноi нагайки, i вбивця римського легiонера Варавва, закований у ланцюги, – милостиво запитуе в юрби, котрого з них вiдпустити на волю з нагоди святоi Пасхи.

І стоiть стортурований Христос перед натовпом, розлюченим на нього тiльки за те, що вiн назвав себе Богом. А юрба не хоче мати у своему станi Бога – хай вiн витае десь далеко в небi, й вона готова ревно молитися до нього; юрбi важко змиритися з тим, що ця звичайна людина – iнша, нiж вони.