Смерть Юди

Прямували на ночiвлю в Кiнерет й минали невеличке село Магдалу з убогими рибальськими хатинами й помпезним, з колонами, будинком лiктора Ювенала; смиреннi плоттю апостоли навiть не позирали в бiк села, бо славилося воно на всю галiлею розпусною дружиною римського достойника, яка спала з купцями, вояками, рибалками, сенаторами, танцювала на площах i базарах, i мучили ii семеро бiсiв похiтливостi. Апостоли йшли гусаком за Ісусом, похнюпившись, щоб i в згадцi котромусь не з’явилася Марiя Магдалина, тож лише Тома, який про все це не вiдав i через те голови не пригинав, помiтив, як iз Магдали вибiгла жiнка, прямуючи до озера: гарячий вiтер розвiював, шарпав, нiби згасити захотiв багаття ii каштанового волосся, повнi груди пiдстрибували в пазушинi, гнучкий стан ламався пiд вiтром; Тома зупинився, заворожений видивом, i вiдчув, як назавжди входить у його ество обличчя молодоi жiнки, яке стрiмко наближалося й спопеляло Томину душу несусвiтною вродою.

Та не до нього бiгла жiнка, вона бачила тiльки одну людину, яка могла ii врятувати з пекла терпiнь i принижень, i волала, перемагаючи пориви вiтру:

– Раввi! Рав-вi!!

Ісус повернув голову на поклик жiнки, зупинився, пiдвiв руку, спиняючи апостолiв, i вельми здивувалися вони, що Вчитель мае намiр хоча б словом перемовитися з галiлейською блудницею, для якоi й каменування було б замалою карою: скiльки сiмей розбила Марiя з Магдали, скiлькох чоловiкiв з розуму звела своею дурманною вродою, скiлькох неповнолiтнiх хлопчикiв зiпсувала, а пiд час вiд’iздiв лiктора до Рима стояли в черзi бiля його будинку голоднi легiонери, – чи то бiльш грiшний був Содом, а взявся сiрчаним полум’ям; цю ж повiю нiхто не чiпае, бо гнiву Ювеналового бояться.

Лiктор про все знае, та в оргiях топить свiй встид, а зрадницю не виганяе, щоб не пiдтвердити цим вчинком розпуснiсть своеi дружини: сенат вмить позбудеться рогоносця, який сам до соромоти признався, – i так живуть обое в брудi… Симон Канонiт пiдняв камiнь: чого хоче ця паплюга вiд Ісуса?

– Хто не мае грiха, хай кине в неi каменем, – сказав Учитель, i Симон опустив руку, а Марiя з Магдали вже колiнкувала перед Ісусом й просила зцiлення душi:

– Я бiльше не можу так жити, раввi, врятуй мене! – й була вона несамовито гарна в своему горi.