Смерть Юди

Нi, це не Марiя, отямився Тома, орiянська дiва нiтрохи не схожа на святу грiшницю з Магдали, проте вродою, якби ii можна було покласти на ваги, дорiвнювали б одна однiй – кожна увiбрала в себе образ рiдного краю: Марiя – знiвеченого, потоптаного й глибинного своею iсторiею, мов чаша Генiсаретського озера, Лада – молодого, буйного й непорочного, як необжитий орiянський степ.

– Хто ж ти? – спитала Лада.

– Апостол, – вiдказав Тома, нiтрохи не сподiваючись на те, що дiвчина його зрозумiе.

– Посланець? – здивувала апостола своею обiзнанiстю орiянська дiва.

Вражений Тома пiдвiвся й простягнув до неi руки; вона не вiдступала, нiби чекала його дотику, руху, пориву.

– Чому ти не боiшся мене? – спитав Тома.

– Нинi заходять у нас русалii, й мене мае знайти мiй Ладо. Може, це ти?

– Не я. Ладо твiй буде з цього краю. Я гебрей.

– З Єрусалима?

– Так, посланець Христа.

– Того, котрого розп’яли?

– Того… Але звiдки ти все це знаеш?

– Край мiй – при битих дорогах, що йдуть з пiвдня на пiвнiч i зi сходу на захiд – усi по них ходять: траки, скiфи, роксоляни, сармати – й новини нам приносять.

А ще кожноi осенi двi нашi орiянськi послушницi iз Святошинського храму манджають з хлiборобськими дарами аж на острiв Делос до святинь Артемiди й Деметри, що е посестрами нашоi Великоi Матерi-Купали… А ти хочеш розповiсти орiянському люду про розiп’ятого Бога?

– Я принiс вам його науку.

– Як же звати твого Бога?

– Ісус Христос.

– А скiфи мають Ормузда, який вiдвiчно бореться з духом зла, брехнi й темряви Арiманом, ми ж знаемо единого Рода – i вже й сармати почали йому поклонятися.

А у вас Ісус… Рiзнi iмена, а Бог один.

– Не зовсiм так, Ладо. Вашi боги поганськi, а я був апостолом у справжнього единого Бога на землi.

– Який ти дивний, – засмiялася Лада, – говориш те саме, що i я, а нiби сперечаешся. Так, Бог единий для всiеi землi, тiльки по-рiзному його називають… Якби богiв було багато, то вони, напевне, й воювали б мiж собою, перемiнившись з богiв добра у божкiв зла, – i тодi загинув би свiт.

Ти уявляеш, усе, це, що бачиш довкола, спалахнуло б ураз синiм вогнем! – Лада заперечливо похитала головою, наче й думку таку допускати до себе боялася, i Тома теж, глянувши на степ, над яким пiдводилося сонце, прошепотiв:

– Нi, такого не повинно статися.

– А ти прийшов нам розповiсти про Ісуса? – все ще допитувалася дiвчина.

– Ми вчора поблагословили ваш край i хреста поставили на найвищiй кручi над Данапром.