Смерть Юди

Тож пробував Тома вселити в орiян бодай краплю свого невiр’я: iхня гостиннiсть була для них згубною; вони цього не знали й купалися в своiх обрядах i спiвали й прославляли вже поганськими пiснями Томиного вчителя Ісуса, в буднi не розгинали спин на полi, а чужинець тим часом у iхнiх весях кермував громадами й, вiру християнську приймаючи, примушував орiянський люд по-християнському любити ворогiв своiх, а орiяни й радi були, що провiд мають, бо за роботою й пiснями не мали часу пiзнавати науку кермаництва…

Минали роки, i все частiше повiювало з далекого пiвдня солоним запахом пустель, змiшаним iз солодом помаранчевих гаiв, та ще держала Тому в своiх обiймах i випускати не хотiла орiянська земля, народ якоi жадiбно всмоктував проповiдь християнськоi вiри, злютовуючи ii в единий сплав iз власним обрядом, – i ставало свято народження сонця днем Рiздва Христового, а весняне свято Ярила празником Христового Воскресiння; зеленосвятнi русалii – пам’яттю про зiшестя Святого Духа на апостолiв; назви свят мiнялися, а предковiчнi ритуали залишалися, i не бачив Тома в цьому грiха, i рiдним здавався Томi орiянський образ Христовоi релiгii… Й не випустила б благословенна Орiяна дванадцятого апостола iз краю, якби якось не зустрiвся Томi на бористенському шляху купець-християнин з Ольвii, вiд якого Тома дознався, що апостол Андрiй, повернувшись з гiперборейського Словiна, де мало не зазнав смертi вiд напiвдиких рошiв, подався в грецьке мiсто Патри, навернув там у християнство силу-силенну мешканцiв i навiть дружину патраського архонта Максимiллу просвiтив; за це архонт ув’язнив апостола й наказав його розiп’яти.

Промучившись три днi на хрестi, скiнчив Андрiй свое життя 62 року пiсля рождества Христового… Новi думки вдерлися тодi в душу Томи: а чи не осквернив вiн вiри Христовоi, прищепивши ii на поганськiй дичцi, чи не вчинив Тома непрощенного грiха, за який прокляв би його Андрiй?

Й однiеi ночi долинув до Томи з небес голос апостола Андрiя:

«Я загинув в ахейськiй Патреi за Христову вiру, а ти споганився в Орiянi; хiба не мовив я, коли ми вирушили в гiперборейськi краi: нема на тобi знаку Божого! Невже не бачиш, якою стае наша вiра в орiянському краю?»

Тома вийшов з хати надвiр i тужно вдивлявся в зорянi розсипи на Єрусалимському шляху й чув, як кличе його дорога, що мчала небом з Орiяни до Юдеi.

«А якою стала б наша вiра в Юдеi, якби ми ii не покинули?.. Про всiх подумали, лише не про свiй край.