Манускрипт з вулиці Руської

Тiеi митi Барон, який стояв бiля криницi, спершись об нiмфу – Мелюзину, – вiн не хотiв далеко вiдходити вiд Корняктiвського палацу, бо такий нинi день, що в пив’ярному пiдвалi буде надто глiтно, хтось, чого доброго, займе його постiйне мiсце, – в цю саме мить затишку мiж штурмами Барон побачив чорта. Вiн упiзнав Антипка, хоч той стояв спиною до нього, – упiзнав по високому капелюху, який прикривав роги, i по довгих аж до землi штанях, якi приховували копита.

Тяжкою стала Баронова доля. Вiн давно запродав чортовi душу за те, щоб з найнижчого низу вибратися на найвищий верх, щоб з ремiсника-партача перемiнитися в барона, домiгся цього, став своiм серед патрицiiв i вищого духовенства, та з якоiсь причини кiлька рокiв тому вiдвернулися вiд нього можновладцi, i вiн не знае, як запосягти знову у них ласки.

Один лише залишився за ним привiлей – йому ще дозволялось заходити до патрицiянськоi пив’ярнi. Сьогоднi Барон уже встиг пiдхмелитися i думав оце завернути по другому разу, та зустрiч з Антипком для нього була важливiшою, вiн вiдштовхнувся вiд статуi i, пробираючись мiж натовпом, допав пекельного слугу, схопив його за рукав сурдута.

Чорт зиркнув на Барона: той улесливо посмiхався, оскалюючи чорнi зуби; гидливо поморщився Антипко, вiдзначаючи про себе, що Барон прогнив до решти, удав, що не впiзнае, але висмикнути рукава не змiг.

– Пане Антипе, – лебедiв Барон, – скажiть, за що? Замовте за мене слово, ну, як це так?.. Я ж душу, душу вам вiддав…

– Іди до Бога, – процiдив чорт.

– Яка там у тебе душа… Треба було шануватися. А ти дурний… Нiкому ти бiльше не потрiбний. На твоему мiсцi в корняктiвськiй корчмi вже сидить новий. Іди…

І чорт пiшов не оглядаючись.

А тодi Барон зустрiвся поглядом з сеньйором Успенського братства Юрiем Рогатинцем, що стояв сам, без компанii, на бруку й теж дивився на магiстратську веремiю.

Рогатинець не вiдповiв на блазенське розшаркування Барона, вiдвiв очi, та за мить почув позаду себе сопiння, густий сморiд перегару вдарив у нiздрi.

– Чого хочеш, Бароне?

– І ти мене так називаеш… Чого хочу? Один раз випити з тобою. У якiй бажаеш корчмi, тiльки щоб люди бачили, що ти зi мною п’еш. Я ще маю до дiдька грошей…

– Вiд дiдька, Бароне, ти ж з ним у спiлцi, кажуть.

– Так, так! А скiльки мав! Із самим Люцифером i його кодлом пив, з нобiлiтованими вiдьмами спав, грошима сiяв, нажився! А ти чого запосяг?

– Совiсть маю.