Манускрипт з вулиці Руської

І дивне диво: вiн написав ii, знуджений бездiллям, у тюрмi!

– У тюрмi святоi iнквiзицii? – ехидно примружився Солiковський.

– Не думаю… Вiн був збирачем податкiв.

– А-а… Хвальний пане поете… – архiепископ сховав кiнчик довгого носа мiж складенi, мов до молитви, долонi. – Я вельми поважаю вас за невтомне збирання книг, я сам завзятий бiблiофiл, але мене трохи дивуе те, що у вашiй великiй бiблiотецi, де е i Ян Кохановський, i Торквато Тассо, i Еразм Роттердамський, i Томас Мор… Джордано Бруно, правда, не бачив, – архiепископ опустив погляд, – я не зустрiв хоча б однiеi книги…

– Томаса Торквемади? – запитав, пiдказуючи, Шимонович.

– Ну нi, для чого вам «Кодекс iнквiзицii», вiн е в мене…

– Справдi, досить одного примiрника книги великого iнквiзитора для нашого мiста, тим бiльше, коли вiн знаходиться у вас, – стерп голос Шимоновича, проте поет зразу перемiнив тон. – А я таки вам позичу «Дон Кiхота» Сервантеса, адже вашiй ексцеленцii теж iнодi треба спочити вiд теологii.

– Я стурбований нинiшньою розмовою з вами… Королiвський поет, автор вiршотвору, яким вiтали введення ордену езуiтiв до Львова, став раптом так дивно мислити.

– Часи мiняються, i ми з ними теж… – мовив Шимонович, дивлячись на ринковий майдан. – Погляньте, ваша ексцеленцiе, ось iде вистава битви за Смоленськ. А ви не подумали цiеi митi, що тi воi – то тiнi, привиди братiв i дiтей наших, якi вкрилися щитами i наiлися землi на росiйських полях… А за що? Менi, вам, отим людям, що затопили нинi Ринок, легше стало жити? Хiба не могли вони, сини i брати нашi, пити дома молоко замiсть кровi i iсти хлiб замiсть глини, а ми – тiшитися ними, а не ридати над тiнями?

Пiсля другого штурму подесятирилися войовничi кличi.

Так було задумано бургомiстром Вольфом Шольцом: за третiм разом Смоленськ впаде. Тепер лунали не тiльки крики, а й брязкiт, гримiт – для бiльшого ефекту обложники тарабанили в листи бляхи, били в котли i бубни, вояки поривалися до звiдного мосту. Опустили його i з голими шаблями навалилися на браму, впала брама, проте ще не настав час для вiкторii. З нутра обложеного мiста вихопилися «росiйськi» оборонцi в довгополих свитах i паперових шоломах, вiдтиснули ворогiв, сурма в польському таборi сповiстила про вiдступ: Шольц збирав усi своi вiйськовi сили для останнього генерального штурму.