Манускрипт з вулиці Руської

– Страхи на ляхи, гурра на мазура… – пробурмотiв поет Шимон Шимонович; вiн сидiв поруч з архiепископом Солiковським i, забувши, що його можуть почути, шепотiв, поволi добираючи слова: – За ойчизну, любi дiти, пiд благi намети… не берiть з собою лiжок, у полi спатимете… килими залиште дома – вкриетесь щитами… не берiть з собою iсти… землi наiстеся…

Архiепископ повернувся до поета всiм тiлом, гострими очицями увiп’явся в його губи, якi шепотiли слова вiрша, вiн уловив змiст i своiм вухам не повiрив: увiнчаний самим папою поет, поважана й недоторканна особа, королiвський одописець, блюзнiрствуе у таку патрiотичну мить?! А втiм, цього можна було давно сподiватися…

– Пане Шимонович, – проказав Солiковський, приклеюючи до губiв поштиву усмiшку, – чи не причулося менi? В нинiшню урочисту хвилину ви нiчого бiльше не побачили в нашiй звитязi – тiльки смерть?

– Рими не можу вiдшукати, ваша ексцеленцiе, – iз спокiйною iронiею вiдказав Шимонович, на його обличчя напливала скептична посмiшка.

– Не берiть з собою пити – нап’етеся кровi… Нiчого не виходить… А чому ви зараз такi побожнi, наче в костелi пiсля святого сакраменту – хiба не глупо справляти нинi оцю звиценжну комедiю, коли вiйна з Московiею, вiдомо всiм, програна?

Холодна маска лягла на обличчя архiепископа: поет Шимонович почав вiльнодумствувати вголос… Так, можна було цього сподiватися. Солiковський не раз гостював у пана Шимона, в його бiблiотечнiй кiмнатi часто збиралася достославна львiвська елiта для поважних розмов, i хоч стриманий парнасець нiколи не давав волi словам, все ж не ховав вiд людського ока книг, записаних у папський iндекс.

Вiльнодумство, шовковi рукавички… благопристойнiсть… А найпростiше – вивести на помiст, пiд який накладенi в’язки дров – i всi проблеми розв’язанi – без дискусiй, без шовкових рукавичок… О свята Супремо[5 - Верховний трибунал iспанськоi iнквiзицii.], чому ти обминула Польщу! Нi, нi, не Шимоновича, iнших. А тодi вiн i сам зрозумiв би… Спочатку хоча б десять православних отут, на Ринку, на цьому самому мiсцi, де зараз наступають на дощанi мури переодягненi за жовнiрiв мiщани. Десять живих смолоскипiв!

– Ваша ексцеленцiе, – промовив Шимонович, йому нiби передались пристраснi проiспанськi симпатii архiепископа. – Якщо зволите колись завiтати до мене, я вам покажу вельми потiшну книгу одного iспанського письменника – Мiгеля Сервантеса. Недавно отримав.