Манускрипт з вулиці Руської

] богослужебних книг у друкарнi князя Костянтина. Той Іван був у науках вельми знаючий, побожний, хоча свiтських утiх не цурався; я ходив до нього за порадами й книгами i заставав не раз у його кiмнатi, яку вiн винаймав у примiщеннi друкарнi, суворого отця Княгиницького – Іванового ровесника i земляка. Я помiчав, як день вiд дня суворiшае i сам Вишенський. Досi вiн втiшався ласкою князя Острозького, котрий мав мiльйон золотих рiчного прибутку й охоче надавав притулок шляхтi, вченим i пройдисвiтам; Іван з Вишнi ходив до нього на бенкети i не цурався теж жiнок, та ось – почав вiн закриватися у своiй кiмнатi, не завжди впускав до себе й мене.

Тепер я кожного разу заставав його за книгами. «Красота воiну оружiе, кораблю – вiтрила, а праведному мужу – почитанiе книжное», – любив вiн повторювати слова пророка Давида; я помiтив, що Івановi враз остогидли двiрськi вигоди й пересит, що готуе вiн себе служiнню Божому.

Пiсля четвертого року науки я вирiшив повернутися до Львова, щоб навчитися ремесла.

Зайшов до Івана попрощатися. Вишенський сказав тодi менi:

– Єдино вiрно вчинив Княгиницький, подавшись на Афон спасати душу. Я думаю над його вчинком, молодий мiй приятелю, вдень i вночi – i переконуюся: тiльки iноцтво може врятувати нас вiд загибелi. Де в руськiй землi тепер вiра, надiя й любов? Замiсть вiри – ненависть, зависть i мерзiсть. Священики чревом, а не духом службу совершають, з доходiв богомольцiв дочкам своiм вiно готовлять, синiв одягають, жiнок украшають, коней ситих у золоченi карети упрягають…

Крiзь вiкно виднiли вежi палацiв князя Острозького – Іванового благодiйника; кивнув Вишенський рукою на замок:

– Для православiя душу вiддае, а з православних лупить незгiрш чужих…

– А що може вчинити iнок у келii, звiдки анахорет вiзьме сили, щоб народ врятувати? – спитав я несмiливо.

– Тiльки православна вiра – едина опора нашого народу, – вiдказав Вишенський, – i без неi вiн стане тлiном.

Та змiцнять ii не архiмандрити, не князi, не iгумени, якi iз святих мiсць поробили собi хутори. Тiльки отшельники можуть це зробити – покутою, життям безутiшним, духовним очищенням вiд мирських спокус i, перш за все, власним суворим прикладом. Громаду первiсного християнства потрiбно нам створити i наново проповiдувати Слово Боже, яким нинi торгують для своiх користей.