Манускрипт з вулиці Руської

…Сивобородий з моложавим обличчям львiвський православний епископ Гедеон Балабан скинув на мене великими бiлками, серед яких причаiлися настороженi цяточки зiниць.

– Хто ти, сину мiй, i яка потреба привела тебе в мою обитель?

– Над церквою Успенiя поглумилися, владико.

– Знаю, i над собором святого Юра – теж. Мене зневажено.

Я пильно глянув в очi Балабана, цього династичного владики, якого з пелюшок готували в епископи; вiн, низькорослий i туго набитий, повiв долонею по золотому хрестi, що висiв на грудях, наче пiдкреслив цим свiй маестат; я говорив про церкву, епископ – про себе, i я повторив:

– Церкву зневажено, владико.

– Ти – успенський братчик? – примружився Балабан.

– Я – вигнаний з цеху сiдляр Юрко Рогатинець, а в братство запишуся завтра.

– Що хочеш сказати?

– Фундушу прошу, щоб викупити друкарню Івана Московитина. Темно у нас…

– О-о! – вигукнув епископ, склавши долонi на грудях. – О-о… – повторив тихо. – Благословен мiй народ, коли про книги дбае простолюдин!

– Я вчився в Острозькiй школi, святий отче…

– Хвально… Хвально, сказав-бо Франциск Скорина: «Не токмо для себе живемо на свiтi, а ще бiльше для служби Божоi i загального добра».

Ти зможеш бути провiзором друкарнi?

– Зможу, отче. Я знайомився з друкарською справою в Острозi.

– Се перст Божий, – пiдвiв угору палець епископ. – Впору прийшов еси до мене. Ми думали над цим уже давно. Напевно, дiйшли до тебе чутки про епископський намiр вiдкрити у Львовi друкарню…

Я знову вчув у його словах зверхнiсть, i менi стало дивно, чому владика пiдкреслюе свою перевагу надi мною, адже справа друкарнi належатиме не йому i не менi, а поспiльству.

– Не доходили до мене такi чутки, святий отче.

– Дивно… – поморщився епископ. – Сам дiйшов до цiеi мислi? Ми думали над цим давно, тiльки не знали, кому вiддати пiд опiку се важливе дiло. Бог послав менi тебе в послушну допомогу…

– Ваше священство…

– Не квапся, сину мiй, сказати слово, дай розуму своему зважити його… Прийди до мене завтра, я видам вексель на 1500 золотих, знаемо-бо, скiльки править за верстат Якубович.

У тяжкi борги влiз покiйний книгопечатник… А друкарi суть. Син Московитина Іван Друкаревич знае сей куншт… Поставимо верстат у будинку, що бiля Успенськоi церкви – i про це ми вже подумали. А першим друкованим листком буде наше послання до украiнського поспiльства – складати пожертви, щоб повернулися церквi кошти.