Манускрипт з вулиці Руської

І весь час згадуе якусь мiщанку Абрекову та ii дочок, певне, сусiдок – то роздратовано, то з теплом, то з iронiею.

Словом, передi мною вималювався цiкавий тип середньовiчного мiщанина в тогочасному оточеннi.

Незважаючи на те, що я дещо знаю про ту добу, коли боротьба православноi людностi проти католицизму набирала антифеодального звучання, манускрипт вiдкривав зовсiм незнайомий цiкавий свiт середньовiчного мiста. З пожовклих листiв поставали люди з iх способом мислення, з iх вiруванням, психологiею; я читав-перечитував рукопис i поволi сам ставав сучасником описуваних подiй, зрозумiвши тогочаснi образи, алегорii, iх символiку.

Виписував найцiкавiшi мiсця, потiм вирiшив зняти копiю, а оригiнал занести до музею. Та одного дня…

То був неймовiрно тяжкий для мене день. Я зайшов уранцi до своеi кiмнати i побачив, що манускрипт дуже зжовк, аж почорнiв. Узяв один листок у пальцi, вiн розсипався, другий теж, третiй… i так майже всi кiлька сотень листкiв.

Це була кара за мою захланнiсть, я аж потiм додумався, що рукописи, якi пролежали довший час без повiтря, напевне, пiддають спочатку хiмiчнiй обробцi i вже потiм ними користуються: кисень з’iв мiй манускрипт, i я вчинив, не бажаючи того, злочин перед людством.

Звертаюся тепер до своеi скромноi пам’ятi (листкiв залишилося буквально пiвтора десятка, виписок зробив мало), щоб вiдтворити те, що дiзнався з манускрипта. І хай вибачить менi читач, якщо десь замiсть лiтописного рядка, я, не можучи згадати його стислостi, напишу десять, сто, а то й бiльше, що деяких мiсць не пригадаю зовсiм, що порушу часову послiдовнiсть лiтописного викладу подiй.

Та головне зараз для мене – передати деякi проблеми того часу, дух, настрiй тими лiтературними засобами, якими користувався лiтописець, включаючи й демонологiю, бо ж добре усвiдомлюю: нiщо з того, що було, не смiе бути втраченим для пам’ятi сьогоднiшньоi людини.

Цiею працею я хочу викупити свою провину. Менi гiрко, що так трапилося, та в стократ буде прикрiше, якщо хтось не повiрить цьому моему зiзнанню.

Бо подумайте самi: якби не той випадок пiд час розчистки погребiв Лисого Мацька, якби я справдi на вулицi Руськiй не знайшов манускрипта, чи ж мiг би я нинi запропонувати вашiй увазi ось цю мою книгу?

Роздiл перший

Що скаже нинi Абрекова?

Року 1611, 26 iюля. Клопiтну нiч провела Абрекова, так iй треба, мусила б давно гадку мати, що поведенцiя ii дочок, особливо молодшоi, впрек поспiльному спокою наставлена.