Манускрипт з вулиці Руської

Дверцята вiдхилились, i хтось з робiтникiв пожартував: «Хапайте скарби!», а я таки нагнувся i в темнiй нiшi побачив великий чорний згорток. Схопив його: суха трухлява шкiра, мабуть, юхт, розповзлася в пальцях, i менi вiдкрився справжнiй скарб – сувiй дрiбно списаного паперу.

Не обурюйтеся, хто повiрив у мою розповiдь. Я понiс його не в наукову установу, а додому, i здаеться менi, що ви зробили б так само.

Не пам’ятаю, що я сказав робiтникам, та вони не звернули на мою знахiдку особливоi уваги, це ж не старовиннi монети й не посуд – мотлох якийсь, ну а я, немов анахорет, просидiв бiльше мiсяця вдень i вночi у своiй замкненiй квартирi над зотлiлими аркушами з фiлiгранями брюховицькоi папiрнi, яка постачала папiр ставропiгiйськiй друкарнi, i з великим зусиллям вiдчитував своерiдний лiтопис якогось мiщанина (може, самого Лисого Мацька), в який вiн вряди-годи, зате iз скрупульознiстю середньовiчного лихваря по-украiнськи, а iнодi по-польськи записував усе – вiд найдрiбнiшого гроша витрати чи прибутку до найгучнiших подiй у Львовi.

Перший запис датувався в нього 1585 роком, останнiй – 1611.

Були тут вiдомостi про найрiзноманiтнiшi речi: що взяв у заклад за позиченi грошi, скiльки i на що витратив грошей на день, коли спалахнула у Львовi проказа, кого i за що судили в магiстратi; лiтописець смакував амурнi справи львiвських жiночок, не любив патрицiiв, але iз застереженням ставився до посполитих, яким позичав грошi або давав вино в борг. Описував вiйськовi паради, зокрема торжество на честь взяття Смоленська польним гетьманом Жолкевським, кривавi екзекуцii на лобному мiсцi перед ратушею; багато уваги – з симпатiею до православних – придiлив Брестськiй унii, обурювався дiяльнiстю езуiтського ордену у Львовi; з Успенським братством був зв’язаний торгiвлею книг, про що свiдчить запис «Сьогоднi приiхав до Львова мнiх Іван з Вишнi, купив у мене п’ять Псалтирiв».

Бували й такi чудернацькi записи: «Барон зустрiвся з чортом i запродав йому свою душу», «На Кальварii цiеi ночi шабашували вiдьми»; демонiчнi сили для нього реальнi, проте вiн не раз з iронiею зауважуе, що зустрiчаються з ним частiше тi, якi п’ють. Багато пише про себе: як отримав мiське право i як потiм розчарувався у звабах городського життя; спочатку в лiтописця все оцiнюеться грошима – до аморальностi, скiльки витрачае щоденно на жiнку, а скiльки на сина, потiм натрапляеш на несподiваний запис: «Грошi погубляють совiсть i розум».