Манускрипт з вулиці Руської

А крiм того, це королiвство отворить дверi, крiзь якi ви понесете свiтло Євангелiя до сусiднiх народiв. Бо мiцний там осiдок сатани – в Литвi, Русi, Жмудi, Московщинi, в безмежних просторах безбожних татар, що тягнуться аж до Хiнiв».

Тому лялька Лойоли стоятиме на пiдвищеннi край столу, як натхненник боротьби за езуiтство в Польщi.

А хто ж бореться?

Як не намагався архiепископ облагородити ляльковий портрет суперiора езуiтiв при костелi Варвари у Краковi, а нинi королiвського проповiдника i сповiдника отця Петра Скарги, все ж заздрiсть до найвпливовiшоi в Речi Посполитiй духовноi особи зробила свое.

Подоба Скарги вийшла вiдразливою: злобна гримаса губ, високе чоло у прямовисних зморшках, велика, мов лисина, тонзура i очi, стиснутi до перенiсся.

Солiковський, щоправда, вiддае належне знаменитому проповiдниковi й гофкаплановi[15 - Королiвський сповiдник.], котрий ще до коронацii зумiв схилити шведського королевича до католицькоi церкви, i молодий польський король Зигмунт III, вчорашнiй протестант, так вiдповiв литовському канцлеру Леву Сапiзi, який закликав пiти на уступки протестантам:

«Хай краще загине Рiч Посполита, нiж мала б католицька релiгiя i Божа честь зазнати якоiсь шкоди».

Тодi схопився з крiсла Солiковський – злiсть на парвеню Скаргу, який так хитро обiгнав його, зiрвала архiепископа з мiсця: це ж недарма отець Петро не вiдступав вiд короля весь передкоронацiйний час! Архiепископ вiдчув, як похитнулося його становище: таж Скарга ще, мабуть, у Рогатинi гибiв, коли Стефан Баторiй уже довiрявся Солiковському, а тепер… Щоб не втратити позицii приближеного до двору, треба було в цю ж мить засвiдчити свою солiдарнiсть з королем; Солiковський зiрвав з себе епископське одiяння i, оголивши груди, заволав:

– Краще вмерти, нiж дати iновiрцям свободу!

І все ж таки король зробив Скаргу своею довiреною особою.

Архiепископ не ворог гофкаплана, навпаки – однодумець, обидва ж колись в Римi вступали до езуiтського ордену; вiн глибоко шануе автора книги «О jednosci kosciola Bozego»[16 - «Про еднiсть Божоi церкви» (польськ.

).], в якiй Скарга викривае блуди православноi церкви i переконуе схизматiв у тому, що iх спасiння лише в унii з костелом, але ж вiн таки парвеню. І як це йому вдалося – скарбниковi львiвськоi катедри, рогатинському пробощевi, звичайному канонiковi львiвського капiтулу стати ректором Вiленськоi езуiтськоi академii, а тепер першою духовною особою при королi?

Проте обидва вони борються за езуiтство в Польщi.