Манускрипт з вулиці Руської

Скарга з Варшави, Солiковський зi Львова.

І поки що бiльше нема кому… Кардинал Вармii Гозiй, який пiсля Тридентського собору увiв перших езуiтiв до Польщi, помер; примас Пшерембський безсилий: познанський синод не дозволив йому впровадити до Познаня товаришiв Ісуса. Не бажае iх i львiвський клiр. А що, коли б удатися до свiтських авторитетiв? І взяти собi на допомогу нечисту силу. Авжеж…

Архiепископ вийняв з шухляди жменю ляльок-чортiв у довгих штанях i високих капелюхах, пiдкинув iх, спiймав – ех, хлопчики ви моi моторнi! Бургомiстр мае цiпакiв, катiв, а я вас, вас! Єдиний Бог, вiн держить у руках своiх небо i пекло, i нам, своiм намiсникам на землi, велiв користуватися послугами небесних i пекельних сил.

Посмiхнувся i почав розставляти ляльок-чортiв на столi. Одного – поруч з макетом катедри, другого – бiля Успенськоi церкви, третього – коло палацу польного гетьмана Жолкевського на пiвденнiй лiнii Ринку. Повсилював шнурки у просвердленi в столi дiрки, зiбрав кiнцi в долоню, щоб почати гру, яка завжди навiювала йому добрi думки й ходи, та раптом опустив iх, знову сягнув рукою в шухляду i вийняв звiдти ляльки: зображення Станiслава Жолкевського i молодого поета Шимона Шимоновича, який на коронацiйному сеймi виголосив вiтальну оду королю.

– Вас треба впрягти в роботу, – сказав уголос, поставив ляльки на стiл i до кожноi присунув по чортовi. – Або нi… – Ще раз рвучко витягнув шухляду i вийняв найбiльшу зростом ляльку. – Ось так. – Солiковський поставив ii посерединi столу, вiдшпурив чортiв, якi мали опiкуватися Жолкевським i Шимоновичем, перенiс гетьмана й поета до найбiльшоi ляльки.

– Я сам займуся вами, – промовив до свого автопортрета. – Сам.

Вiн пiдiйшов до дверей i посiпав за шнурок дзвоника.

– Запроси йогомость польного гетьмана i пана Шимоновича до мене на вечiрню гербату, – наказав мiнiстрантовi[17 - Служник католицького священика.].

…Сорокарiчний здольний войовник Станiслав Жолкевський цьогорiчноi весни за наказом канцлера Яна Замойського став на чолi вiйська i, розгромивши пiд Краковом габсбурзького претендента на польський престол архiкнязя Максимiлiяна, повернувся до Львова з титулом польного гетьмана.

Думний своiм першим военним подвигом i високим званням, молодий гетьман уже встиг зважити собi цiну, вiн тримався перед Солiковським незалежно, а зрештою поштиво: на догоду архiепископовi пiдхвалював, смакуючи, густо-червону мальвазiю, подану гостям до чаю.