Манускрипт з вулиці Руської

– Божественний трунок, амброзiя! – приговорював, очiкуючи дiловоi розмови, чей же не на посиденьки запросив Солiковський його i Шимоновича. – А втiм, ми поганi смакошi: китаець розумiеться на чаю, турчин – на кавi, московит – на горiлцi, а поляк п’е все i хвалить…

– Та нi, поляк на пиво мае смак, – заперечив гетьмановi Шимонович. Серед присутнiх поет був наймолодший, проте вже мав досить гучну славу: за прикладом Кохановського вiн писав не тiльки латиною, а й рiдною мовою. – У нас пиво найкраще. Покiйний папа Григорiй, вiн був якийсь час, як вам вiдомо, легатом у Польщi, вигукнув, лежачи вже на смертному ложi: «О santa piva di Polonia»[18 - О божественне польське пиво! (Італ.

)]. Правда, отцi його не зовсiм добре зрозумiли i почали молитися до святоi Пiви, щоб повернула папi здоров’я.

Жолкевський стримано посмiхнувся, вiн любив жарти свого молодшого колеги; Солiковський спiдлоба глянув на поета, вловив його iронiчний погляд i смиренно опустив очi, готуючись до серйозноi розмови.

– Я чув, – повернув голову до гетьмана, – що ви розпочали будувати в Жовквi фортецю, перед якою iграшками здаватимуться Олеський i Луцький замки…

– Так… І жити там буду.

Тiсно у Львовi та й почет нiде тут тримати, а який то гетьман без особистого вiйська…

– Як архiепископ – без орденського воiнства, – Солiковський повертав розмову в потрiбне йому русло.

– Не можете скаржитися, ваша ексцеленцiе… У Львовi кого тiльки нема: бернардини, капуцини, кармелiти, домiнiканцi…

– Лютерани, кальвiнiсти, арiани, – продовжував з iронiею перелiк архiепископ.

– І православнi, вашмость, i православнi, – додав з притиском, злий вогник зблиснув в очах i пригас. – А тi запровадили свое антихристське братство i виповiли вiйну апостольськiй Церквi… І iй важко: бернардини ходять з вертепами; капуцини гарну капусту викохують, босi кармелiти вмiють добре жебрати, а воювати з вiровiдступниками нема кому.

– Але ж ви воюете, – розгладив вуса Жолкевський, – церкви закриваете, православних попiв виганяете з приходiв, русинiв – з цехiв… Ваша ексцеленцiе, не звинувачуйте мене в прихильностi до схизми – мiй шановний вiтець, староста львiвський, справдi був у дитинствi православним, я ж вiрно служу католицькiй державi i ii правителям… Проте гадкую, що в завойованому краю не слiд рiзко порушувати попереднiй спосiб життя пiдданих… Щоб упокорений народ прийняв перемiни, треба вводити iх непомiтно: люди бояться бiльше змiн зовнiшнiх, нiж суттевих.