Манускрипт з вулиці Руської

Що ж, на сеймi також усi разом кричать, нiхто нiкого не слухае, а схвалюють одностайно…

…Альнпек це сказав i побачив, як сполотнiв патрицiянський лiкар i бургомiстр Павло Кампiян. Вiн пiднiс до очей руки, розглядав iх перестрашеними очима, тремтячими пальцями розв’язав плетенi золотою ниткою шнурки рукавiв шовкового жупана i, оголивши лiве зап’ястя, простогнав:

– Пляма… Червона пляма!

Альнпек пiдiйшов до патрицiя, приглянувся до його руки i мовив посмiхнувшись:

– Сугестiя, ласкавий докторе… Лiкуйтеся ось цими пiгулками з гашеного вапна.

Проказа не в тiлi вашому, а…

Вiн не доказав, повернувся i вийшов iз зали консулiв.

Солiковський дiзнався про страшну хворобу того ж дня, коли приймав у себе Жолкевського i Шимоновича. І то в дивний спосiб.

Гостi пiшли, вiн знову замкнувся у кiмнатi з ляльками, зробив наспiх з аркуша паперу опудало православного епископа Балабана i, поставивши його бiля iграшкового собору Юра, пiдсунув до нього чорта. Потiм помiркувавши, забрав нечистого, вкинув до шухляди i сягнувши рукою пiд блят стола, засмикав шнурками.

Старi ляльки слухняно рухалися, кумедно викидали руками й ногами – так, як цього бажав архiепископ Ігнатiй Лойола, стежив з краю стола за рухами марiонеток, держав у руцi хреста i був задоволений. Солiковський довго смикав за шнурки i думав; паперове опудало Балабана стояло нерухомо; архiепископ нервово згрiб докупи чортiв i крикнув до них, мов до справжнiх:

– Ви знайдете посередника мiж мною i Балабаном. Ви! Тоi митi у вiдчиненому вiкнi, що виходило на Ринок, з’явився ангел.

Вiн був трохи бiльший за голуба, iз сизими крильцями й золотоволосою дiвочою голiвкою. Ангел склав крила i, потупцювавши на пiдвiконнi, рiк по-латинi:

– Lepra oppidum invasit. Deus praecipit tibi, ut coloniam leprosorum condas[22 - Проказа в мiстi. Господь велить тобi закласти колонiю для прокажених (латин.).].

– Що? – перепитав Божого посланця вражений архiепископ. – Для прокажених? А для воiнiв Ісуса коли?

Але на пiдвiконнi голуба-ангела вже не було, i подумав Солiковський, що це до нього глаголав голос з неба.

Вiн виглянув через вiкно, на Ринку збиралася юрба, чутно було тривожнi вигуки:

– Тронд, тронд у мiстi! Прокажених у колонiю!

Другого дня бургомiстр Кампiян, вислухавши Солiковського, розпорядився з лiплянок на Калiчiй горi, що височить неподалiк Сокiльницькоi замiськоi вулицi, вигнати жебракiв i заснувати там колонiю для прокажених за европейським зразком.