Журавлиний крик

А не стане дукатiв у кишенi, то проп'е царицинi медалi: всi вони в золотi та дiамантах; а забракне царициних щедрот, то маетки своi, що на Інгульцi та Кам'янцi, проп'е; а коли й того буде замало, то й усю Вкраiну кине ось тобi на ляду. Наливай, шинкарю, пан отаман ще багатий.

А ви мовчiть, панове французи, а ви мовчiть, ляхи, i турки, i татари, бо один Бог вiдае, що буде з вами, як не стане славного козацтва.

Калнишевський не слухав бiльше розмов пiдпилих чужинцiв, вiн ще i ще раз думкою перебiгав десятирiчну стрiчку свого отаманування, шукаючи того кiнця, звiдки почалася неласка царицi.

Чей же служили козаченьки десять рокiв вiрно, щоб тi землi своi обрубанi та крихту волi зберегти. Кликав цар турецький у пiдданство – не пiшли. Залiзняк гiнцiв присилав – одмовили. І десь же воював Пугачов…

А цариця була щедра, як сонце по осенi. За Бендери та Ізмаiл – орден зi зображенням власноi парсуни кошовому прислала та ще й на георгiiвськiй стрiчцi, щоб на шиi мiг носити; за Перекоп – шаблю у срiбних пiхвах; за першу дунайську виправу – медаль; за Силiстрiю платив уже запорожець Грицько Нечоса-Потьомкiн – тридцять вiсiм мiдних котлiв для всiх куренiв прислав: обжирайтеся, козаки, як маете чим, а за перемогу й мир з турками – то вже дулю з маком.

А з якою парадою, а з якими надiями поверталися у вереснi з походу! Бо ж заробили! Полковник Антiн Головатий ще влiтку подався в депутацiю до Петербурга з унiверсалами Хмельницького на козацькi землi. Тепер уже напевно вволить Катерина козацьку волю i степи, пошматованi сербськими й молдавськими колонiстами, поверне: кров'ю заробили собi оту ласку.

Останню похiдну нiч ночували над Базавлуком навпроти Зеленоi могили, а в недiлю гарматною стрiляниною зустрiла Сiч звитяжцiв, i Службу Божу священик Володимир правив, тiльки писар Іван Глоба був невеселий.

По церковнiй вiдправi подав кошовому листа вiд Антона Головатого, i чорнiло смагляве обличчя отамана, коли читав того листа.

«Ясновельможний пане кошовий, – писав полковник, – турецькi й персидськi шалi, дамаськi матерii й хутра, бочки меду, ковбаси, сало, балики, днiпровська щука, турецькi червiнцi – все вiддано Нечосi.

А вiн невдоволений, бо коня татарського, такого, щоб козакувати годився, ти не прислав йому. Погода тут похмура, усi сидять в «потьомках». І чутка ходить, щоб нашу Палестину роздiлити мiж петербурзькими панами, як по Писанiю: «роздiлиша ризи i меташа жребiй».