Журавлиний крик

За два днi мовчазноi дороги прибилися до Батурина.

Давно не бував тут отаман. З молодостi не навiдувався сюди – шпоришем заросла до Батурина дорога. Тому вельми здивувався i в думцi похвалив Розумовського за хазяйновитiсть: он тартак працюе на Сеймi, виросли цегельня та воскобiйня…

Гетьманський палац зирив на пришельцiв десятками вiкон, високий, пишний, ошатний – добре осiв Розумовський у своiй столицi, нiби навiчно. У воротах на вартi стояв охочекомонний жолдак у синьому жупанi. Калнишевський спитав його, чи вдома гетьман.

Вдома, хвалити бога. Вiдлягло кошовому вiд серця, бо ж звiсно: Розумовський бiльше в Петербурзi вугли обтирае.

Жолдак провiв отамана до приймальнi, де аж капало золото з портретних рам, люстр i канделябрiв. Гетьман не примусив довго чекати на себе, зайшов до приймальнi – моложавий, у квiтчатому халатi, без перуки. Чорняве, побите вже сивиною волосся кучерявилося на потилицi, тлустi складки на щоках i пiдборiддi надавали його обличчю добродушностi й простоти, i мимохiть згадав Калнишевський портрет гетьмана, що висить в Аничковому палацi в Петербурзi, i самого Розумовського – петербурзького.

Чомусь там, у придворних салонах, люди стають iншими. Хто пихи набирае, хто страху, хто жельвi повзучiй уподiбнюеться, а йому, кошовому, хiба вигляд жебрака треба буде прибрати: прийде ж бо вiн до них не як рiвня.

– На коронацiю хочеш? – спитав гетьман. – Треба, конче треба… ii величнiсть благо прихильна до Низового лицарства. – І вже пiвголосом: – Чи то вона сама, чи запопадники нарекли ii Беллоною, богинею вiйни, та я й без того знаю, що вiйська вона потребуватиме.

Ти iдь. Я вже замовлю слово, щоб допустили козацьку делегацiю до ii руки, а ти гляди там: не щади нi слiв, нi поклонiв, вiд усього вiйська вияви радiсть, i вiрнопiдданську запопадливiсть, i рабську покiрнiсть, i прочая…

– А чи була у вас розмова… ведлуг Украiни й Сiчi? – насторожено спитав Калнишевський.

– Матiнка преблагосхильна… Але е приказка: «Коли владика до тебе надто уважний, думай, що завтра буде з тобою».

Розмова була, аякже. Та е ще Теплов… Усюди – вiн. І коли хочеш знати, не я, а цей iнтриган складае царицi записку про Малоросiю.

Пiсля аудiенцii з Панiним Катерина покликала до себе Розумовського. Теплову цього разу сказала залишитися. Розмову почала по-дiловому, без недомовок i натякiв:

– Ви знаете, Кириле Григоровичу, яку велику iмперiю залишив нам у спадок Петро І. З'iздити ii з краю в край не спроможна навiть за цiле життя.