Журавлиний крик

Придворнi повiдомили отамана, що цариця зайнята своiми улюбленими собачками, а увечерi прийматиме дворян. Отаман повернув коня вiд поспiхом збудованого дерев'яного палацу i квапився тепер додому. Швидше, швидше, треба щось чинити.

Гомонiла Москва, на шпицi ешафота ще стримiла голова Пугачева; Калнишевський покидав мiсто радостi й печалi – квапився до заметених снiгом степiв.

Бiля замкненоi церковцi Симеона Стовпника стояла на морозi дiвчина, закутана в жупан, i напружено вдивлялася в обличчя перехожих.

Дiвчина була нетутешня, з одягу було видно, що з Украiни. Зупинив Калнишевський коня, запитав, перехилившись iз сiдла:

– Ти хто така?

Вона пiдвела на нього повнi непевностi й тривоги очi – козацький одяг i мова кошового додали iй спокою, – сказала тихо:

– Уляна я… З Лубен.

– Куди ж ти йдеш, небого?

Дiвчина опустила голову, ледь чутно мовила:

– Щасливоi дороги вам, батьку…

І вiн поiхав. Рипiв снiг пiд копитами буланого аргамака, волохата кирея сивiла вiд паморозi, бралися вуса льодом; за мостом учепився щiк колючий вiтер, свистiв у вухах, i у свистi тому вчувалося отамановi те саме питання, що задавав його незнайомiй дiвчинi: «Куди йдеш? Куди йдеш? Куди йдеш?»

Вiтер був настирливий i прискiпливий, вiн без угаву повторював свое питання, нiби хотiв помститися вершниковi за те, що той завжди цiкавився людськими дорогами.

Але ж i його питали. Здебiльшого це не бентежило отамана, вiдповiдав гордо i впевнено, а iнодi й карав за цiкавiсть, коли для доброго, як йому здавалося, дiла мусив iти на порахунки з власним сумлiнням; а бувало, й вiдмовчувався, бо сам не знав, куди заведе його дорога.

Та один тiльки раз заболiло йому це питання. Було воно криком, зойком, застереженням, та проте стримати себе вiн не вмiв чи не мiг.

«Панас Тринитка. Сердешний Панас, отаманський джура. Ще раз, видно, йшов до мене, та не дiйшов.

Не побажав нiхто, та й Господь не дав тобi нi лебединого вiку, нi журавлиного крику… Аби те твое вiншування прокльоном не впало на мого сивого чуба».

Триста козакiв спровадив тодi Калнишевський до Москви на святкування царициноi корони. Імператриця жадала цього екзотичного видовища. Їi знудили бали, урочистi обiди, французькi спектаклi. Багато чого й не ладилося. Маскарад Хераскова зовсiм провалився.