Журавлиний крик

– iх нiколи не нагороджують орденами? – спитала Катерина Розумовського по-французьки, але замiсть гетьмана, порушуючи придворний етикет, вiдповiв Калнишевський, i зчудувалася iмператриця: як, цi степовi тубiльцi ушляхетненi науками? Це неймовiрно…

– Найсвiтлiша господине, – промовив кошовий отаман, – для нас найбiльша нагорода – перемога в битвi i милiсть державця.

– Шарман… – проказала Катерина крiзь зуби.

Розумовський кивнув Калнишевському, щоб той упав до стiп царицi. Отаман ще нижче поклонився i стоячи проголосив:

– Благочестива iмператрице всеросiйська, милостива мамо вiтчизни! Всемогутнiй Бог узаконив за рiчками пiвдень, за магнiтом – пiвнiч, за хмарами – захiд, за сонцем – схiд, людям же узаконив твою владу…

Але царицю не зворушував елей, вона чекала, щоб лицарi стали на колiна.

Камергер Орлов уже готовий був покликати дворових, щоб вигнали зухвальцiв. Катерина бачила це, вона присилувала себе милостиво посмiхнутися; кошовий закiнчував виголошувати привiтальну тираду, цариця хитнула головою.

– Я хотiла б на коронацiйних святах бачити козацькi герцi, отамане… Панове сенатори, цього беркута я нагороджу золотою медаллю на андрiiвськiй стрiчцi, якщо герцi справлять належне враження.

Калнишевський глянув на Розумовського: той зараз був зовсiм подiбний до свого зображення на портретi, що висить в Аничковому палацi; гетьман пiдступив до отамана й шепнув з притиском:

– На колiна!

Почервонiв Калнишевський вiд хвилювання, але й цього разу не вклякнув – схилився у пояс i подякував царицi за ласку.

Затим козацькi делегати подалися до виходу.

– iх ламати треба, а не гнути! – прошипiв Орлов услiд козакам.

– Зламане дерево не здатне зупиняти вiтру, – зауважила Катерина Орлову.

Роздiл третiй

Калнишевський, залишивши полковника Синельникова перед плахою на Болотнiй площi, подався на Арбат. Вивiв свого буланого коня з конюшнi постоялого двору й рушив до Коломенського до царицi.

Москва ще клекотiла пiсля розправи, а вiд Кремля до Коломенського вже мчали карети зi загорнутим у шуби панством.

Отаман пришпорював коня, щоб перегнати iх: усе ще мав надiю домогтися прийому в Катерини. Полковник Антiн Головатий i Сидiр Бiлий зосталися у Петербурзi – може, щось таки вициганять у Потьомкiна, а йому, Калнишевському, хай би допомiг бог у Москвi.

Цариця справила вранiшнiй туалет, вчасно послала на мiсце страти Пугачева милостивого наказу i заходилася купати ледi Мiмi й сера Тома.