Журавлиний крик

І тепер зрозумiв вiн, що та незрима нитка, що тягнеться вiд руки камергера, розсотаеться на тисячi верст i смикатиме його завжди для потрiбного дворовi чину. Ще не пiзно обiрвати ii, але вiн уже прийняв платню; ще не пiзно випростуватися, але вiн вже стояв на колiнах.

Потiм козаки поверталися до Москви. Попереду iхав кошовий отаман зi золотим орденом на андрiiвськiй стрiчцi. Був знiяковiлий, розгублений, козаки крадькома позирали на червону стяжку, що оперiзувала навскiс його груди, поруч з кошовим, як завжди, iхав Панас Тринитка.

І раптом джура спитав його:

– Куди йдеш, батьку?

Скинувся Калнишевський, мов вiд жала, рвучко занiс руку з нагайкою й опустив ii на голову козака. Цьвохнув плетений увосьмеро гарапник, залишивши на обличчi синього басамана.

Панас навiть не схопився за обличчя. Тiльки здивовано глянув на отамана й побачив, як знiяковiння швидко мiняеться жорстокою, незагнузданою люттю.

– В каре! – скрикнув кошовий, джура завернув коня i загубився у козацькiй лавi.

Куди йдеш?.. Куди йдеш?.. Куди йдеш?..

Вiтер шарпав за оборки кунтуша, сiпав за вуса й тiпав шлика високоi шапки. Час вiд часу лунко форкав кiнь, нiби хотiв нагадати вершниковi, що той не сам серед цього бiлого замосковного безлюддя, кришталиками брався рiдний туман i летiв з вiтром у молочнi безвiстi; з глибини пам'ятi вихоплювалися шматки згадок про таке давне, як свiт, таке ранне, мов росяна сивина вдосвiта на очеретi, що зникае швидко й непомiтно, поступаючись мiсцем сонячнiй жеговицi i чорному пиловi.

«Куди йдете, козаки?»

Пологою толокою, що розгорнулася зеленою повстю уздовж Сули, закосичивши один край садками й бiлими стiнами пустовiтiвських хат, бреде череда ген до скiфських могил, де трава до пояса, а сонце не зiп'е з неi росу й у полудень. За чередою пiдбiгае, виляскуючи пугою, громадський пастушок-пiдлiток, у нього за спиною в торбинi шматок хлiба й кiлька цибулин – то харч на цiлий день, бо вдова Гафiя на бiльше не спроможна.

«Куди ви iдете?»

Лине вслiд за ними затужений хлоп'ячий погляд, а козаки, нiби журавлi у вирiй, тягнуться барвистим клином через Сулу-рiчку, неглибоку i на бродi нешироку, та й за могилами зникають.

«Дайте тютюну…»

«Кури, кури, хлопче.