Журавлиний крик

Трое спiймалися: два iноки i попередник Досифея – розжалуваний у монахи архiмандрит Гавриiл. Нашiптував повержений настоятель, iноки не перечили i не донесли, проте стiни келiй вуха мають: «Якщо дасть бог Пугачову до Москви прийти, то не буде Досифей бiльше красти, плати не додавати i накази вiд нас затаювати».

Губернатор Головцин сам провадив слiдство. Ченцiв порадив залишити на волi й послати iх на тяжкi монастирськi служби, Гавриiла ж посадити до тюрми, щоб каявся в самотинi за зваби еретицтва свого.

Головний караул i гауптвахту наказав перевести до Святих ворiт, а на постах подвоiти сторожу.

Нема вже Пугачева, все йде мирно, як по Писанiю: «Що було колись, те буде знову, що дiялося, те й дiятиметься, i нема нiчого нового пiд сонцем». Воiстину пророчi слова Екклезiаста. Бували ж бунти на Русi, й закiнчувались вони завжди ешафотами. Де грiзний Пугачов? Нема й тлiну. А тюрма залишилася i мiцнiе. Двадцять п'ять старих колодникiв на суворому смиреннi, двадцять шостий – анахтемський Гавриiл, який ще на посадi архiмандрита вiльнодумствував i хулив Синод, двадцять сьомий – пiд вартою у трюмi судна.

Цього приставили зовсiм недавно до Сумського острогу. Буде вiн каятися в казематi Корожноi вежi, бо велено Таемною канцелярiею «до кiнця днiв його в окремiй келii пiд мiцним караулом тримати, не даючи можливостi йому писати з причини блудництва вiд читання книг, суворо за ним наглядати й духовно напучувати, щоб розвiяти всю його оману стосовно чужоземних лжекафедр».

Трохи, правда, чудний i незвичайний вирок. Досифей навiть не може як слiд його збагнути. Таких колодникiв ще не бувало. Сидiли в Соловецькому монастирi на слiзному хлiбi сподвижники Івана Грозного i Петра Великого, розкольники i мазепинцi, крiпаки й помiщики, тихi юродивi, яких посилали на роботи, i буйнi, запроторенi до темницi Голгофо-розп'ятського скиту, а мудрецiв ще не було. І найдивнiше те, що до нього сказано напутника приставити, наче до старообрядця-федосеевця, що не хоче вiнчатися у церквi.

То де ж Досифей знайде ченця, що знав би книжнi мудростi, рiзнi свiтськi вчення i мiг би переконати цього мудрагеля, що його мудрiсть не е мудрiстю i що не фiлософ вiн, а дурень. Але прислали, тож його мiсце – в Корожнiй вежi пiд номером шiсть, де простору i свiтла для крамольних мислей вельми мало.

«А чи насправдi все благополучно? – думае архiмандрит.