Журавлиний крик

Побудували дерев'яну церковцю й поставили високого хреста поблизу Чудовоi гори, а за кiлька рокiв вернулися на грiшну землю закликати ченцiв для сукупного проживання на Соловках, аби провадити там рибний та соляний промисли.

Савватiй помер у Холомогорах, а нову братiю очолив новгородський iеромонах Зосим, що збудував на мiсцi нинiшнього кремля келiю. Слiдом почали прибувати сюди на пострижения помори, фiнни, карели, норвежцi…

Новогородська посадниця Марфа Борецька приписала монастиревi землi на узбережжi Студеного моря.

Цар Іван Грозний вислав на острiв гармашiв i стрiльцiв.

За указом Олексiя Михайловича та за настольного грамотою новогородського митрополита Никона, Соловецькому монастиревi надано архiмандрiю.

Петро І прибув сюди флотом iз тринадцяти кораблiв, на честь цих високих вiдвiдин збудовано церкву Андрiя Первозванного на Заяцькому островi.

За царювання ii величностi Катерини II архiмандрит Досифей…»

Ударилося судно об кам'яний берег. Архiмандрит прокинувся вiд задуми. Височенний мур, викладений з диких нетесаних валунiв, випнувся до причалу Корожною вежею, далi мур постугонiв угору до вежi Нiкольськоi, праворуч збiг, вигинаючись, до Прядильноi.

А ген за громаддям церков, майстерень i казарм височить вежа Головленкова.

– Хай буде благословенне сiе царство земне й Господне, – проказав пошепки Досифей i задивився на набубнявiлi налитою бростю лiси, що простяглися уздовж острова – замрiянi, розспiванi весняним птаством.

На березi очiкували на архiмандрита монахи.

Богомольцi юрмилися на палубi, чекаючи дозволу зiйти. До борту приставили дошку, i Досифей ступив на неi. Його пiдхопили пiд руки монахи, допомогли зiйти на землю. Один чернець накинув йому на плечi пурпурову мантiю, а тодi на суднi запала мертва тиша. Враз хтось зойкнув, почувся лемент. Нi монахи, анi архiмандрит не оглядалися. Вони простували до церковцi Петра i Павла, що стояла навпроти Прядильноi вежi: на Досифея чекав ще ритуал облачения. Тим часом на палубi билася в iстерицi ерусалимська паломниця, вражена чудесним Преображенням старого монаха, з яким вона тiльки-но розмовляла про чуда.

Згодом вiдкрився на палубi люк, i з трюму вилiз озброений солдат, за ним другий. Вони стали по боках отвору, наставивши перед собою карабiни, гаркнули до зацiкавлених прочанiв: «Вiдступись!», i цiеi митi сполоханi богомольцi побачили, як з нори трюму пiдiймаеться зарослий чоловiк у чорному сурдутi й зимовiй шапцi, брязкаючи кайданами. За ним вилiз третiй солдат.