Журавлиний крик

А коли сонце, занурившись на часину, спливло на вранiшньому прузi, тодi на кутий свинець води лiг легкий туман, крiзь який проступили обриси Соловецьких островiв: Азермський з горою Голгофою, Муксальма, Заяцький. А попереду – Великий Соловецький, що вигнувся дугою лiворуч, а посерединi цього вигину вималювався силует величного монастиря, що нiби вирiс з моря.

Ревно хреститься Досифей, дякуючи Боговi, що допомiг йому ще раз побачити святу обитель. Вiн звик до неi бiльше, нiж до отчого порога в далекому дитинствi.

Бо скiльки потуг свого розуму вклав, щоб змiцнити, збагатити, усамостiйнити ii. За його владарювання пiшла каналами до монастиря свiжа вода з соловецьких озер, запрацював млин, до трапезноi потекли гонами освiжаючi напоi з Квасоварноi вежi.

Та старiсть дедалi вiдчутнiше тисне на плечi i зiгне врештi, бо ж кожен день сьогоднi вже з ласки Господньоi, а наступники все зроблять для того, щоб iм'я його затерлося. Хiба вiн сам так не чинив, коли ще iеромонахом писав на Гавриiла доноси в Синод?

І знову сплив у пам'ятi вiрш Екклезiаста-пророка, i прошепотiв його скрушно Досифей: «Зненавидiв я всю працю мою, i стало менi життя ненависним, бо все маю залишити iншому, хто постане по менi, i буде вiн панувати над усiм тим, що я з трудом добував i показав себе мудрим пiд сонцем».

Нi, цього не смiе трапитися. Досифей мусить себе увiчнити. Не тiльки в зодчествi, бо мури мовчать, не тiльки в господарських вигадках, бо кожен властолюбець припише iх собi, а ще й у пам'ятцi, яка умiе говорити сама.

Вiн залишить нащадкам лiтопис Соловецького монастиря, а в цьому лiтописi – себе самого.

Спочатку Досифей напише так:

«Року божого 1428 цим самим морським шляхом на плотi або човнi, а може, на вутлому карбасi, придбаному в зубожiлого купця, втекли вiд грiшного свiту два боголюбнi iноки: Савватiй – постриженець Бiлозерського монастиря i Герман з Карельського берега.

Знали вони, що десь серед Студеного моря лежать незайманi острови, що належать Новгородськiй землi, званi Соловецькими, де можна усамiтнитися i цiлковито вiддати себе служiнню Господньому.

Дiсталися островiв десь улiтку i, напевно, були враженi соловецькою природою, бо замiсть безплiдноi пустелi побачили чарiвнi лiси, повнi звiрiв i птаства, сотнi чистих багаторибних озер, затишнi долини, солянi заплави моря.