Журавлиний крик

Павло Любимський довго сидiв, не рухаючись, на вузькiй прiчi, що мала служити йому лiжком до кiнця життя, дивився на загратоване мале вiконце, крiзь яке виднiвся лише надщерблений камiнь муру. Нiчого бiльше, крiм того каменя, не видно було, та й думки раптом вимелися з голови. Не мiг би зараз повторити тiеi розмови, яку тiльки-но провадив з архiмандритом, i не iснувало тепер для нього того свiту, яким ходив донинi i зрiв його востанне на монастирському дворi. Було глухо в казематi, вузькому й низькому, було глухо й мертво в душi.

Не приходив до нього нi страх, нi жаль, тiльки свiдомiсть охоплювало здивування вiд того, що ось так скоро прийшло до нього оте неминуче – смерть. Бо iснувати тут немае жодного смислу, користi нiякоi не принесе бiльш нiкому, надii вийти на волю теж нема, тож вiн знайде спосiб обiрвати життя, що втратило сенс.

От i прийшли ми аж на самий край землi,

В безлюдну далеч Скiфii пустельноi.

Пора, Гефесте, мiцно прикувать зухвалого

Нерозривними ковами залiзними… —

пригадався вiрш з Есхiлового «Прометея» i тут же зiслиз iз пам'ятi.

Крiзь загратоване вiконце проглядав надщерблений камiнь, а пам'ять була на диво порожня, наче бодня. Аж за якийсь час почали приходити до голови пошматованi думки, чиiсь обличчя, слова. Пiдвiвся з прiчi, закрокував казематом, але ходити було нiде, скоро закрутилося в головi, вiн лiг, а тодi виразно почув слова: «Руки, руки, голубе!» Це сказав земський ярижка, що замiсть Шарля прийшов до аристократичноi остерii, скував йому руки й повiв до полiцейськоi канцелярii.

Думав зараз Любимський про те, що не варто йому було заходити до остерii у Китай-городi. Краще б домовився зустрiтися з французом у шинку, що у Конюшенному завулку. Якби-то… Видно, неправда, що на одному мiсцi одне й те ж не повторюеться.

Встав, пiдiйшов до вiконця, притулився до гратiв чолом. Нiчого не видно, сусiднiй мур заступив свiт, тiльки бiльшим став камiнь з щербиною й виступом, подiбним до iкла допотопного звiра, i цегляна прокладка виднiеться мiж цим i нижчим валуном, який уже не потрапляв у поле зору.

Якби домовився з Шарлем зустрiтися у шинку в Конюшенному!.. Що ж могло статися з ним, чому вiн не прийшов?

Ярижка привiв Любимського до обер-полiцмейстера, обер впiзнав його вiдразу.

Якби не приiжджав до Москви взагалi. Якби не заходив до директора Московського унiверситету. Якби не зустрiчався з Новиковим. Якби не вступав до Киево-Могилянськоi академii. Якби не вчився у Страсбурзi.