Журавлиний крик

До землi було далеко, вiн не мiг чути людських голосiв, та й не хотiв чути, бо все те здавалося йому дрiб'язком i марними виглядали земнi пристрастi – бунт же упокорений! – переступав через людську метушню i йшов упевнено у своi свiти.

Та раптом хтось так виразно промовив, i вiн почув це й задумався: «Усi римлянами хочуть стати, а ти пiзнай свiй народ i в ньому себе». «Гучна фраза», – спробував вiдмахнутися, але таки поглянув на землю i сивого коня побачив – вiтцiвського, дiдiвського, – змученого денним пiдневiльним таруванням i нiчним галопом до волi.

«Не мiй це кiнь», – сказав i геть пiшов, а тодi в очi увiйшла краса його батькiвщини, втiлена в одному обличчi. І меншим тодi став, i враз мiцнiшим, i замiсть тiм'iв очi людськi уздрiв, а в них тривогу й журу, а замiсть високих п'едесталiв побачив реальний жорстокий i правдивий iконостас Шалматова.

Рельеф стае чимраз чiткiшим. Зiслизае з нього ганьба впокорення i фальшива бундючнiсть. Вигляд збентежений, погляд розсiяний – як далi бути? Кидати все, за шаблю i – на Сiч? Нi… А що?

Пiдкажiть, студiозуси королiвського педагогiуму, порадьте, колеги, що мае робити Любимський, козацький син, що раптом упав з висот на шмат зеленоi землi над Сулою? Ти скажеш, Даниле? В тебе пiдпухлi вiд безпутства очi, животiеш хiба що у своiй бандурi – ти нiчого не порадиш.

А може, ти, Михаиле Щербак iз Пирятина, iнспекторе козацького земляцтва у Страсбурзькiй бурсi? Михайло побоiться: у нього служба. То, може, ви, гостю-французе, мосье Луi, студiозусе юриспруденцii: ви ж не ризикуете нiчим…

А втiм, не треба менi ваших порад.

Там – Уляна, цього досить… Нi, цього мало. Ким я повинен повернутися до Уляни?

Вечiр був звичайний, як завжди в бурсi за Даниловою бандурою, коли хлопцi спiвають i тужать або ж витинають «тринди-ринди-триндиченьки, на болотi iндиченьки», а потiм розходяться. І розiйшлися. Залишилося тiльки три: Беллона, Марс, Бунт i ще гiсть – мосье Луi. Ще гомонiли струни, ловили якусь мелодiю, а гiсть отак, нiби мiж iншим, сказав:

– Вольтер на вигнаннi у Ферне[6 - Мiсто у Швейцарii, де Вольтер мав свiй маеток.

] працюе над iсторичними опусами. Нинi цiкавить його Московiя. Дивовижна широта знань цiеi людини.

– Ви маете на увазi найновiшу його працю про Петра І? – запитав Любимський.

– Так. Але що цiкаво: концепцiя цього iсторичного дослiдження полярно протилежна концепцii «Історii Карла XII», що вийшла колись у Руанi, маю на увазi мiсця, якi стосуються Украiни.