Жарінь. Зупинись, подорожній!

– Вiн усмiхнувся i змахнув чуб з чола. – Отже, дорогий Антоне, за те, що ти ось такий е! Одне слово, випиймо, товаришi, за нашого молодого друга i колегу!

Знову Вiра почула ехидне нашiптування рудоi дами:

– Двох слiв не вмiе злiпити, чуете? А пити вони майстри-и!

Ображено зиркнула на облiплене пудрою обличчя германiстки. «Це ж нечесно приходити в гостi до тих, кого ненавидиш», – мало не вихопилося у Вiри з уст.

Пiдвiвся Бендас. Улесливо посмiхаючись, подав знак товариству, щоб ще не пили.

– Нi-нi, шановний колего, офiцiйний тост проголосити таки треба.

Тим паче, слово ще за мною. У протирiччях народжуеться iстина, так гласить матерiалiстична фiлософiя. А дискусiя – це також протирiччя. У ii вогнi народилась нинi нова наукова сила.

– Професоре-е, – протягнула руда дама, – не нудiть людей полiтикою хоч на приватних консилiумах!

– Хвилиночку, товаришко. Я хочу додати до слiв ученoгo секретаря тiльки одне: хай наш молодий кандидат внесе той свiжий струмiнь у науку, який очистить вiд буржуазного мотлоху наше слов’янознавство.

За кандидата фiлологiчних наук Антона Кривду!

Бендас надпив вина з келиха: «Здаеться, загладив», – i сiв, витираючи пiт з чола.

Мохнацький скривився. Антiн, зберiгаючи спокiй i ввiчливу посмiшку, вiдповiв:

– Обiцяю, що всю силу, яка в мене е, я вiддам боротьбi з мотлохом.

Скориставшись з гомону, що нiби вилився з келихiв разом з вином, Сарабай кинув Антоновi:

– Йому хотiлося нинi двох зайцiв убити, я його добре зрозумiв.

Та, бачиш, не вдалося, то зараз хоч одного смутить. Граемося ми з мотлохом, а не чистимо.

– А ти з плеча хотiв би рубати, – поглянув Антiн на Сарабая. – І без тебе досить уже накололи дров…

У другiй кiмнатi хтось завiв патефон, потекла тужлива мелодiя танго.

Погас останнiй вже промiнь сонця,

Сумним акордом скiнчився день…

Чому така сумна мелодiя? Чому, коли поруч з нею Мирон?

Вiра тримала в пальцях повний келих, ще не пила. А люди розмовляли, i вона мимоволi прислухалася до розмов, всмоктувала в себе, як суха губка воду, все почуте i намагалася зрозумiти, де чиста вода, а де каламуть.

Дотепер вона була метеликом, якому троянда чи будяк – квiтка, але бiльше ним не хоче бути. Мотлох… Хто мотлох? Іван чи Василь, Климко чи Пушкар, Кривда чи Бендас? Хто ж така вона сама?

Руда германiстка, ще бiльш порудiла вiд випитого вина, не вгавала, нашiптуючи сусiдцi:

– Порядного матерiалу на сукенку не купиш.