Жарінь. Зупинись, подорожній!

Але з ким зв’язатися i як? Хто залишився там з своiх i живе легально, не викликаючи пiдозри в окупантiв? Перебирали в пам’ятi всiх, кого знали, колишнiх членiв КПЗУ, i не знаходили такого, хто не був би активiстом при радянськiй владi i не мусив вiдступати або переховуватися зараз.

Врештi Сарабай згадав. Хто пам’ятае зморшкуватого Дзядека? Як же не знають? Вiн був якийсь час секретарем окружкому. В нього трагiчно склалася доля. Пiсля розпуску КПЗУ вiн перейшов за Збруч. Але там його затримали прикордонники, передали органам внутрiшнiх справ, i Дзядек був засуджений як агент iноземноi розвiдки.

Факт сумний, але факт. Його звiльнили у 1939 роцi. Вiн повернувся до Львова, працював електромонтером, у партii не поновлювали. Якось Сарабай зустрiвся з ним. Розмовляли в нього дома за чаем. Дзядек тяжко переживав заподiяну кривду, обурювався несправедливiстю, але на запитання Мирона, якi у нього зараз погляди i ставлення до радянськоi влади, вiдповiв, – украй здивований:

– А до чого тут погляди? Хiба iх мiняють, як улан коня? На твою думку, той повинен залишатися комунiстом, кого не скривдили? Я ж не пiдганяю iдей до свого живота й шкури.

Антiн залишився з Стахом, а Сарабай вирушив до Львова. Вiн щасливо розминувся з патрулями при в’iздi до мiста, а потiм змiшався з людським натовпом.

Поглинений суперечливими роздумами, зупинився бiля дверей Дзядековоi квартири i довго не зважувався натиснути на бiлий гудзик дзвiнка. Вдома чи нi? Впiзнае чи вдасть, що вперше бачить? Схоче взяти на себе небезпечне завдання?

– Хто там? – почувся сухуватий голос у вiдповiдь на короткий дзвiнок.

– Тут живе електромонтер Дзядек?

Дверi вiдхилились, i в щiлину просунулася лиса голова. Поморщене обличчя насторожилося, шия, що нагадувала гофровану трубку вiд протигаза, витягнулася.

– Мирон? Ти як? Ну, заходь, заходь швидше.

Променистi зморшки збiглись довкола очей.

– На яких правах вештаешся нинi?

– На пташиних.

– У Львовi живеш?

– Нi…

– Гм-м… А я, як бачиш, користуюся благами в новiй Європi.

Не чiпають… Мало того, з Украiнського крайового комiтету приходив якийсь – референтом назвався – i пропонував роботу.

– Та це ж чудово! Якщо не погодилися, пiдiть тепер i скажiть: передумав. Негайно. Вам треба жити в мiстi. – Сарабай сiв на табуретку бiля умивальника. – Ви знаете, чого я прийшов?

– Догадуюся. Викладай, викладай усе без папiрчикiв i дипломатii. Свiдкiв у хатi нема, телефону – теж.

Сарабай говорив коротко.