Лесь Курбас

Пристрасне звернення до духовного свiту героiв, байдуже, класичних чи сучасних, виявляло свою iстинно театральну природу, де психологiчнi iмпульси матерiалiзувалися у пiдкреслено виразному сценiчному жестi i словi…» Курбас не раз згадував iм’я Кайнца з його досконалою пластикою, виразним, гнучким тiлом, коли ставив перед акторами свого театру завдання оволодiти пластичною культурою, виразити думку i почуття в жестi, у русi. Бiльше, у творчостi Кайнца вiн знаходив наснагу для замiни побутовоi, психологiчноi пластики театральною, пiдкреслено видiленою.

На творчiсть Кайнца Курбас посилатиметься i у своiх спробах замiни побутово-достовiрного мовлення на сценi ритмiчно органiзованим. Та й лекцii Леся Курбаса «березiльського» перiоду пiдтверджують принцип ритмiчноi побудови словесного шару дii, що майстер пояснював на прикладi виконання Кайнцем ролi Марка Антонiя. Словом, на постатi Кайнца фокусуеться яскравий доказ активного сприйняття молодим Курбасом явищ театрального життя Вiдня.

Але Курбас проходив «стажування» i в iнших вiденських театрах.

На сценi Нiмецького народного театру вiн мав можливiсть вiдкрити для себе драматургiю Франка Ведекiнда, у травнi 1908 року подивитись його «Пробудження весни», п’есу, яка порушуе проблеми статевого виховання та претендуе на критику святенницькоi моралi. Такого ще не знав украiнський театр. Ірина Волицька справедливо вважае, що ранне знайомство з Ведекiндом пiдготувало Курбаса до сприйняття нiмецькоi експресiонiстськоi драми й вiдкрило гiпотетичнi можливостi для сполучання пантомiми i словесноi драми, звуку мови i лiтургii, пластики i музики.

З Вiднем Курбас був пов’язаний i пiзнiше, уже не будучи студентом унiверситету. У столицi iмперii iснувало кiлька украiнських товариств – «Сiч», «Родина», «Поступ», куди входили робiтники, студенти – вихiдцi з Галичини. Вiденське земляцтво украiнцiв запрошувало його на своi вечори як читця-декламатора, зокрема на вечiр пам’ятi Шевченка. Пiд час одного з таких приiздiв до Вiдня Курбас, ймовiрно, мiг виступити як статист у «Едiпi» Макса Рейнгардта.

Вiдомо, що, гастролюючи, Макс Рейнгардт нерiдко запрошував мiсцевих студентiв взяти участь у масових сценах вистави. Якщо така можливiсть iснувала, то ж як допитливому i жадiбному до театральних знань i умiнь нею не скористатися? Цiлком ймовiрно. Фактично це була чи не едина спроба побачити принципово iншу сценiчну естетику.

Минуть роки, i Курбас поставить одну з кращих своiх вистав «Цар Едiп».