Олег Ольжич

Наприкiнцi 1906 року почуття молодих кульмiнували. І ось уже 4 сiчня 1907 року вона повiдомляе батькiв: «До Петербургу приiхав Саша, i ми вирiшили, висловлюючись коротко, повiнчатися. Нехай не здаеться це експромтом: усе рано чи пiзно знаходить свiй кiнець. Дуже шкода, що не довелося бачитися з вами, поговорити: не хотiлося б, щоб у душi у вас народилося хоча б найменше почуття невдоволення проти нас, що все нiби зроблено без вашого вiдому i ради. Якби була можливiсть побувати в Житомирi, не проминула б зробити це, тому що дуже люблю всiх вас i засмучувати дорогих людей менi самiй було б занадто боляче».

Дружина нiжно називала свого коханого Олесем, звiдси, непевне, i його псевдонiм – Олесь. Наступного року вiн видав збiрку вiршiв «З журбою радiсть обнялась»:

Те iм’я, що дала менi Ти

У днi, осяянi Тобою,

У снi i вiльне, i крилате.

Лiта хай в’ються надi мною,

Його прийму я в свою душу,

Зiллю з своею кров’ю…

Зрештою, Олександр Кандиба покине нав’язливу службу й присвятить свое життя поезii.

Любов спонукала його цiлком вiддатися творчостi, а творчiсть – любовi.

І от 21 липня (8 липня за старим стилем) 1907 року в Житомирi у сiм’i украiнського поета Олександра Івановича Кандиби (за поетичним псевдонiмом – Олеся) i гiмназiйноi вчительки французькоi мови Вiри Антонiвни Свадковськоi сталося очiкуване – народився син. Батьки були православнi, i хлопчику, якого хрестили 13 грудня у храмi Святого Успiння, дали iм’я Олег. Мати почувалася пiсля пологiв зле, iй довелося довго пролежати у пологовому будинку, й тому тiльки через пiвтора мiсяця пiсля народження маленького охрестили.

Час ущiльнився: три мiсяцi мати годувала немовля, а потiм, вiдiрвавши його вiд грудей i знайшовши йому годувальницю, поiхала довчатися до Петербургу. Синочка якийсь час дбайливо доглядали бабуся з дiдусем, батьки Вiри…

* * *

Мене зворушили першi фотографii Олега. Символiчнi фотографii, якi так i напрошуються на розшифрування:

• 1914 року, на самому початку Першоi свiтовоi вiйни – семирiчний хлопчик ангельськоi подоби з лiлiею в руках дивиться просто вам в очi, немовби промовляе: «Я прийшов у цей свiт, щоб дарувати вам добро…»

• 1917 року, на самому початку боротьби украiнського народу за свою державу – десятирiчний хлопчина зi своiм другом – улюбленим бойовим пiвнем на руках.

Нiби у передчуваннi боротьби.

«Молодий лицар», яким його бачив батько, народився i зростав у люблячiй сiм’i.