Олег Ольжич

Напевне так i було.

Та ось перед нами згадки про цю агонiю самого поета-лiрика: «В атмосферi кривавого пару, хрипiння й агонii конаючих тварин довелось менi продовжувати лiтературну роботу… Робив я спроби знайти iншу працю, але з тих або iнших причин зробити це не вдавалось…»

А вже пiзно увечерi, ледь одiйшовши вiд кошмарноi працi, народжував своi небеснi пiснi. У 1919 роцi, покiнчивши, зрештою, з ветеринарною роботою, цiлком присвятив себе поетичнiй творчостi на благо вимрiяноi незалежностi Украiни:

«Як прекрасна царiвна у казцi старiй,

Заворожена вiдьмою злою,

Спить нетлiнная роки в могилi сирiй

І нетлiнною сяе красою.

Так i ти, Украiно, лежиш у трунi,

І заклята навiк, i забута,

Без жалю за щось у кайдани страшнi

Закула тебе мачуха люта.

Але явиться лицар колись молодий,

Вирве з рук тебе в мачухи злоi,

І тебе поведе вiн у день золотий,

Як царiвну, до долi ясноi»

Батько уявляв свого сина в образi цього молодого рицаря.

* * *

Коли ж замайорiв «небесно-золотий прапор украiнськоi державностi», Олександр Олесь гаряче в неi повiрив i, готуючи сина до самостiйного життя, на сторожi поставив слова:

«Воскресла! Воскресла! Хай душi радiють,

Хай сонця усмiшку пiймають уста,

І нею всю землю, весь свiт обцiлують,

Се друге ясне воскресiння Христа!»

У липнi 1917 року Олександр Олесь гаряче вiтав проголошення Украiнськоi Народноi Республiки:

«Незалежне життя – ось де справжня мета,

Тiльки вiльний орел вiльним птахом лiта,

Тiльки вiльний орел свое щастя куе,

Тiльки вiльний народ i бере, i дае.

І це не абстрактне славослiв’я украiнськiй незалежностi. Романтично налаштований Олесь радiсно зустрiв проголошення самостiйностi Украiни i, переживаючи драматичнi перипетii цього процесу, включився в ii розбудову, мрiючи про славне мистецьке майбутне «вiльного орла» Олега на теренi вiльноi Украiни, готуючи його до нього.

Та недовго тривала iдилiя нацiонального вiдродження Украiни. Пiд час перипетiй, коли змiнювалися влади i кожна з них провадила арешти, розстрiлювала тих, кого вважала за ворогiв, iнакомислячих, iнколи – просто випадкових людей, яких пiдозрювала у ворожих намiрах, траплялось i таке, це напряму зачiпало сiм’ю Кандиб. У лютому 1918 року Олеся заарештували, i вiн дивом не потрапив пiд розстрiл.