Валер’ян Підмогильний

Пiдмогильний бере участь в органiзацii i роботi об’еднань «Аспис» («Асоцiацiя письменникiв»), «Ланка», «Марс» («Майстерня революцiйного слова»), якi гуртували, щоправда, на якийсь час, талановитих молодих украiнських поетiв i письменникiв, що прагнули европеiзацii украiнськоi культури.

Справа, звiсно, не тiльки – i навiть не стiльки – у кiлькостi творчого надбання, скiльки в тому, що вiн вводив украiнську лiтературу у русло розвитку новiтньоi европейськоi художньоi культури. Тож не дивно, що ще за життя, у 20-i – першу половину 30-х рокiв минулого столiття, був знаменитим в Украiнi та вiдомим за кордоном як украiнський письменник.

Ба бiльше: у творчих пошуках вiн випереджав пошуки видатних европейських письменникiв XX столiття.

Трагiчна постать: у 1934 роцi його було заарештовано i ув’язнено на 10 рокiв до Соловецького табору, а у 1937 роцi, за узвичаеною практикою, яку не назвеш iнакше, як гуманiстичною катастрофою, розстрiляно…

І все. Не стало такого письменника. В СРСР iм’я Валер’яна Пiдмогильного на довгi роки було пiддане забуттю.

Вiд 1934-го до 1989 року його твори взагалi не видавались, хоча вiн був реабiлiтований ще у 1956 роцi.

Ще у 50-i роки украiнський лiтературознавець, письменник, критик Григорiй Костюк (1902–2002), що належав до у дiаспори, надзвичайно точно оцiнив творчiсть Пiдмогильного:

«Пiдмогильний був яскравою творчою iндивiдуальнiстю, цiлковито украiнський талант, що надзвичайнi подii i явища пiсля 1917 року умiв спостерiгати i оцiнювати тверезо, всебiчно i практично.

Але що головне, так це те, що за багатством подiй свого часу вiн не загубив людини. Вiн не любив людини-янгола, бо знав, що людина е водночас i тварина. Вiн знав людську силу, велич ii розуму, ii здiбностi, але також усвiдомлював усi ii слабкостi. В цьому – европеiзм Пiдмогильного».

А от в СРСР творчiсть Пiдмогильного не визнавали. Характерний епiзод щодо цього наводить мистецтвознавець Леонiд Череватенко. Коли вiн хотiв написати в унiверситетi дипломну роботу про Пiдмогильного, йому рiшуче вiдмовили:

«– Чому? Його ж вже реабiлiтували?

– Е-е-е нi, Леонiде.

Ми реабiлiтували людей, але не реабiлiтували iхню творчiсть.

– Навiщо ж було реабiлiтовувати?

– Тому що то було неправильно, що iх розстрiляли. А щодо iхньоi творчостi, то ми переконанi, що вона мае негативний вплив на молодь. От, зокрема, на вас. Ви ж зацiкавились Пiдмогильним. Що вас там зацiкавило?

– Ну як «що зацiкавило»? Правда життя, яку вiн вiдтворив.