Остап Вишня. Невеселе життя

І от, коли пригадаеш життя свое, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним iнженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором.

Пiдскочать отi явища – i записала людина.

Головну роль у формацii майбутнього письменника вiдiграе взагалi природа, а в украiнського письменника – картопля, коноплi, бур'яни.

Коли е в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi – амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде.

І це цiлком зрозумiло. Коли дитина замислиться й сяде на голому мiсцi, хiба iй дадуть як слiд подумати?

Зразу ж мати пужне:

– А де ж ти ото сiв, сукин ти сину!? Нема тобi за сажем мiсця?!

І «знiмайсь» моментально. І натхнення з переляку розвiялось.

Тут i стае в пригодi картопля.

Так було й зо мною. За хатою недалеко – картопля, на пiдметi – коноплi. Сядем собi: вiтер вiе, сонце грiе, картоплиння навiвае думки про всесвiт, про космос, про соцiалiзм.

І все думаеш, думаеш…

Аж поки мати не крикне:

– Пiди подивися, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько, не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хiба на них наперешся?!

З того ото й пiшло. З того й почав замислюватись. Сидиш i колупаеш перед собою ямку – все тебе вглиб тягне. А мати було лаеться:

– Яка ото лиха година картоплю пiдривае? Ну, вже як i попаду!!

Пориви чергувались.

То вглиб тебе потягне, – тодi ото ямки колупаеш, то погирить тебе в вишину, на простiр, вгору кудись. Тодi лiзеш у клунi на бантину горобцi драти або на вербу по галенята.

Конституцii я був нервовоi, вразливоi змалку: як покаже було батько череска або восьмерика – моментально пiд лiжко й тiпаюсь.

– Я тобi покажу бантини! Я тобi покажу галенята! Якби вбився зразу, то ще нiчого. А то ж покалiчишся, сукин ти сину!

А я лежу було пiд лiжком, тремтю, носом сьорбаю й думаю печально: «Господи! Чого тiльки не доводиться переживати через ту лiтературу!»

Із подiй мого раннього дитинства, що вплинули (подii) на мое лiтературне майбутне, твердо врiзалася в пам'ять одна: упав я дуже з коня.

Летiв верхи на полi, а собака з-за могили як вискочить, а кiнь – убiк! А я – лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся… Тижнiв зо три пiсля того хворiв. І отодi я зрозумiв, що я на щось потрiбний, коли в такий слушний момент не вбився.