Остап Вишня. Невеселе життя

 К. Зеровим. Так я не схотiв. Самi ж знаете, неокласиком бути – силу треба терпiння. Читай Горацiя, Вергiлiя, Овiдiя та iнших Гомерiв. А бути сучасним письменником – значно легше. Нiчого собi не читаеш, тiльки пишеш. І всi задоволенi. Так що нашi з М. К. Зеровим стежки розiйшлися. Вiн – на Рим, я на – Шенгерiевку.

Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.

Та куди ж менi в тi чиновники, коли «менi тринадцятий минало».

Приiхав додому.

– Рано ти, – каже батько, – закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.

Та й повезла мене мати аж у Киiв, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько, як колишнiй солдат, мав право в ту школу дiтей оддавати на «казьонний кошт».

Поiхали ми до Киева. В Киевi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Киiв аж до святоi Лаври, де ми з матiр'ю зупинились.

Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.

Так й залишився в Киевi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.

Фельдшер з мене був непоганий, бо зразу ж закапав одному хворому очi нашатирним спиртом замiсть цинкових крапель.

Про гонорар од того хворого говорити не буду.

А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився – хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив.

Вiйна застукала мене на залiзницi, де я хоробро захищав «царя, престол i отечество» вiд ворогiв зовнiшнiх, фельдшерувавши в залiзничнiй лiкарнi.

Як ударила революцiя – завертiвся. Будував Украiну. Бiгав з Центральноi ради в унiверситет, а з унiверситету в Центральну раду. Тодi до св. Софii, з св. Софii до «Просвiти», з «Просвiти» на мiтинг, з мiтингу на збори, з зборiв у Центральну раду, з Центральноi ради на з'iзд, iз з'iзду на конференцiю, з конференцii в Центральну раду. До того було нiколи, що просто страх… Хотiлося, щоб i в вiйську бути, i в парламентi бути, i в унiверситетi бути, i по всiх комiтетах бути, i на нацiональний фонд збирати, i пiсень спiвати.

Та куди вам? Де спiвають, – там i я! Де говорять, – там i я! Де засiдають, – там i я! Державний муж, одне слово.

Громадянська вiйна.

Брав участь. Летить шрапнель, а я ховаюсь.

Весь тягар громадянськоi вiйни перенiс. І в черзi по пайки стояв, i дрова саночками возив, i городи копав.