Володимир Сосюра

Сосюра спiлкувався iз М. Хрущовим, Д. Коротченком, Старченком i при цьому не забував зауважити, якою мовою (украiнською чи росiйською) говорили цi державнi мужi. Очевидно, й тi подii стали теж однiею з причин написання вiрша «Любiть Украiну!».

Вивчаючи спадщину В. Сосюри, найкраща частина якоi десятилiттями лежала захованою (заарештованою!) в спецiальних архiвосховищах i була практично недоступною навiть фахiвцям – дослiдникам його творчостi, ще раз переконуемося в тому, яким великим талантом володiв поет: i неперевершений лiрик, i прозаiк (роман «Третя Рота»), i безкомпромiсний полiтик, коли йшлося про Украiну, ii iсторiю, мову i культуру взагалi, а ще – безпощадний сатирик, який у своiх байках та епiграмах не шкодував нi тодiшнього голови Верховноi Ради (байка «Магнат»), нi мiнiстра культури, нi чиновника-пiгмея, який своею нiкчемною рукою «рiзав» тиражi украiнських видань:

Небезпека нашiй мовi

знов загрожуе… Ножi!

Рiжуть, рiжуть воробйови

украiнськi тиражi.

Або:

Ще е, ще е щенята зiнськi

на зло культурi украiнськiй…

Живуть, як тля, на цiй землi

i воробйови, й ковалi.

Такого увiчнення заслужили комвидавiвськi чиновники, якi на початку шiстдесятих рокiв доклали рук до скорочення тиражiв украiномовних видань. Не менше дiсталося тодi небезталанним вченим М. Шамотi, Л. Новиченку, І. Бiлодiду за iхню вiрну службу тоталiтарнiй системi. В чернетках поеми «Розстрiляне безсмертя» знаходимо такi рядки:

Про вас писати неохота,

гер Новиченко i Шамота,

та треба.

як штрикать мiг критичним лезом

поета серце, повне ран,

критичних шавок отаман.

Ти вже не раз терзав поета

за те, що любить рiдний край.

В життi ти просто – спiрохета,

в лiтературi – полiцай.

В. Сосюра, очевидно, найбiльше з-помiж украiнських письменникiв переймався (i головне – не мовчав!) найнагальнiшими проблемами свого народу – здобуттям незалежностi i збереженням рiдноi мови. У вiдомому тiльки тепер поетичному посланнi «До брата» (31.

Нi, наша мова не загине,

Їi не знищать сили злi!

Ти власним свiтлом, Украiно,

Сiяти будеш на землi.

Цей вiрш В. Сосюра теж пустив ще недрукованим помiж людей i навiть записав у книзi вiдгукiв для вiдвiдувачiв одного з музеiв Украiни. І лояльна дирекцiя давала переписувати цей вiрш деяким екскурсантам. Майже тридцять рокiв цей твiр робив свою справу – не дозволяв приспати нацiональну свiдомiсть.