Володимир Сосюра

За кордоном зберiгаеться, наскiльки нам вiдомо, дуже мало рукописiв поета, вивезених ще в роки вiйни письменником Аркадiем Любченком (1899–1945), колишнiм президентом та вiдповiдальним секретарем лiтературноi органiзацii ВАПЛІТЕ.

А. Любченко на початку вiйни не виiхав разом iз евакуйованими письменниками i залишився в Украiнi. Вiдомо, що йому в 1943–1944 рр. не пощастило уникнути застiнкiв гестапо, весною сорок четвертого його було звiльнено. Будучи важко хворим, вiн виiхав за кордон, забравши iз собою весь ваплiтянський архiв, але невдовзi (25 лютого 1945 р.

) помер у Нiмеччинi пiд час складноi операцii шлунка.

У ваплiтянському архiвi були рукописи не лише В. Сосюри, а й П. Тичини, М. Хвильового, М. Кулiша, Ю. Яновського та багатьох iнших членiв цiеi органiзацii. Їх цiннiсть як джерел iсторii нашоi лiтератури винятково висока, адже то були переважно единi примiрники-автографи. Зокрема, там зберiгаеться збiрка раннiх творiв В. Сосюри, написаних ним у перiод iз квiтня 1918 р.

по 15 лютого 1919 р., про що вже мовилось вище. Розвiдки Юрiя Луцького про тi твори з’явилися в закордоннiй пресi англiйською та украiнською мовами, а деякi поезii було надруковано у впорядкованому ним виданнi «Ваплiтянський збiрник», що вдруге вийшов у Канадi 1977 р. (видання Канадського iнституту украiнських студiй). Там само було надруковано цiннi матерiали М. Хвильового, Ю. Яновського, Остапа Вишнi, І. Сенченка, М. Ялового, О. Лейтеса, І. Днiпровського, а також деякi папери до iсторii ВАПЛІТЕ (протоколи, резолюцii, постанови, листування i навiть «Лiтературний щоденник», у який письменники занотовували своi враження).

У цьому ж збiрнику вмiщено й вiрш В. Сосюри «Час» iз присвятою М. Хвильовому, написаний в Одесi на дачi Гадзинського 13 червня 1926 р. Поезiю було подано до альманаху «Ваплiте», але, як свiдчить примiтка А. Любченка, ii заборонив Головлiт у липнi 1926 р.

Отже, найповнiше зiбрання рукописiв В. Сосюри зберiгаеться в Центральному державному архiвi-музеi лiтератури i мистецтва Украiни, де ще чимало творiв i листiв поета чекають на своiх дослiдникiв.

Тексти вiршiв i поем В. Сосюри, як i твори багатьох украiнських письменникiв (П. Тичини, Ю. Яновського, А. Головка, Ю. Смолича та iн.), при перевиданнях зазнали редагування чи й вимушених авторських переробок, а деякi залишилися поза найповнiшими виданнями (так, поза десятитомником 1970–1972 рр.).