Володимир Сосюра

Журнальна публiкацiя у «Вiтчизнi» – це лише третина повного тексту твору, але навiть таке оприлюднення викликало невдоволення в одного з «героiв», про що треба сказати ширше.

У передмовi до публiкацii нами було дано пояснення: «“Героем” поеми став П. Г. Воробйов – колишнiй начальник Укркниготоргу, «заслуги» якого в скороченнi тиражiв видань украiнською мовою i дiстали належну оцiнку В. Сосюри» (Вiтчизна. – 1988. – № 1. – С. 92). П. Воробйов звернувся до редакцii журналу з протестом, погрожуючи притягти публiкатора до судовоi вiдповiдальностi нiбито за наклеп.

Пiзнiше редакцiя журналу надрукувала спростування П. Воробйова (Вiтчизна. – 1988. – № 5).

Проте сама характеристика начальника Укркниготоргу iдентична як у рукописному, так i в авторизованому машинописному варiантах. До того ж серед рукописiв В. Сосюри е ще двi епiграми на П. Воробйова («Небезпека» i «Ще е, щенята зiнськi…») та поетичне послання мiнiстру культури Украiни Р. Бабiйчуку, в яких автор засуджуе «продуктивну» дiяльнiсть цього чиновника.

Звичайно, причетним (бiльшою чи меншою мiрою) до колишньоi владноi елiти неприемно було читати такi критичнi пасажi (не самi ж, ми, мовляв, це робили)… Об’ективно коiлася-таки та наруга над украiнською лiтературою й мовою, i причетнi мають визнати свою частку вини, – настав час вiдповiдати i за своi вчинки. А поет, крiм того, писав не заднiм числом, вiн мав громадянську мужнiсть у тi роки виступити зi своiм болем i гнiвом.

В. Сосюра намагався, де вважав за потрiбне, пом’якшити змiст деяких мiсць; вивчаючи один iз машинописних варiантiв, можна переконатися в тому, що вiн вилучив рядки з критикою М.

Стельмаха, А. Хижняка та iнших письменникiв. Із записноi книжки (ЦДАМЛМУ, ф. 44, оп. 1, № 93) автор не внiс до остаточного варiанта рiзко негативнi характеристики Л. Новиченка та М. Шамоти, переробивши згодом цi фрагменти текстiв на епiграми.

Безумовно, поема «Розстрiляне безсмертя» – це твiр, у якому непропорцiйно поеднано талановито написанi фрагменти та окремi не дуже вдалi сторiнки.

Чимось подiбною за змiстом до поеми «Розстрiляне безсмертя» е поема «Слово» (без дати; написана орiентовно десь на початку 1960-х рокiв), у якiй В. Сосюра дае негативнi характеристики своiм сучасникам Я. Городському, М. Тардову, Х. Гiльдiну, Івану Ле, Г. Полянкеру, Л. Прiцкеру, Л. Смульсону, А. Малишку, О. Корнiйчуку, Н. Рибаку i стриману, з деякими дорiканнями («З народом треба злитись вам, // а не звисать мостом до нього») – П. Тичинi. Цей твiр присвячено поету І.