Святослав

Далi ж вiд iхнiх палацiв город мав iнший вигляд. Нiби по схiдцях, круто пiдiймаючись вище й вище, там громадились будiвлi i церкви; сiрi, похмурi, невеселi, вони тягнулись до самого обрiю, зливались з хмарами.

Побачили гостi з Киева й Суд, що в червонкуватому свiтлi загасаючого дня справдi нагадував золотий рiг. Широка горловина його виходила до моря, вузький рiжок губився десь серед рiвнини й лiсiв; i лодii руськi довго пливли цiею затокою, поки не зупинились проти монастиря Мами[92 - Мама – монастир Святого Мамонта.

], де звичайно зупинялись руськi купцi й гостi.

У цю вечiрню годину в Золотому Розi вiд безлiчi кораблiв з усього свiту, що, поклавши укотi, спочивали на його рiвному плесi, не видно було й води. Тут були судна, що пройшли важкий i довгий шлях Руським морем, – на них iхали купцi з держави Шахарменiв, з Ширвану, Ховерезма, Багдада, Кашгара i навiть китайського Чанваня. Поряд з ними похитувались кораблi, що прибували з Пелопоннесу, Аравii, Єгипту й iнших полуденних земель.

А були ще й кораблi, якi прибули через Середземне море з кiнця свiту – iз захiдного океану, iз закинутих серед нього островiв. На кораблях лунали рiзнi голоси й рiзнi язики заморських гостей; уже тут, на водi, вони обмiнювались, купували щось i продавали, торгувались.

Поки зайшло сонце й з лодiй кинули укотi, княгиня, купцi руськi й сли побачили берег за Золотим Рогом – Перу, що нагадувало передграддя Киева. Там подекуди височiли церкви й вежi, одна з яких, вежа Христа, стояла над самим морем навпроти рiжка пiвострова; видно було там убогi хижi, землянки, поля й городи, печери в скелях, помости, на яких будували кораблi.

А ген далеко в останнiх промiннях теплого сонця нiжно голубiли гори.

Коли лодii зупинились, до них одразу ж пристало кiлька човнiв, а з них зiйшли руськi купцi, що прибули з Киева ранiше вiд княгинi i вже два тижнi стояли тут, на Судi.

Купцi були дуже радi, що тут, на чужинi, побачили людей з рiдноi землi. А ще бiльше зрадiли, коли дiзналися, що з лодiями прибула й княгиня Ольга.

Вони негайно ж пiдпливли до неi, низько вклонились, привiтались, заходились скаржитись i нарiкати.

– Матiнко княгине! – бiдкались вони. – Гинемо! Захисти нас, заступись!..

Купцi стояли навпроти княгинi в лодii, що колихалась вiд легкоi хвилi, й говорили:

– Зачиненi, замкненi для нас ворота Царевого города. Для iнших гостей – з Єгипту, Азii, iспанцiв, а хоч i франкiв – вони розкритi.