Святослав

Вони навiть пробачились, що не змогли прийти напередоднi, бо в мiстi, мовляв, не було епарха. А зараз дозволили всiм вийти на берег, одвели до монастиря Мамонта, де для них приготованi вже були й покоi: по чотири купцi на келiю, жони – по двi в келii, а княгинi Ользi – келiя з спочивальнею i сiньми.

І ще царевi мужi повiдомили, що купцi руськi можуть одержати тут же, в монастирi, мiсячне[94 - Мiсячне – утримання для купцiв на мiсяць.], а сли – слябне[95 - Слябне – утримання для послiв.], дали iм двi дощечки, на однiй iз яких записанi були iмена купцiв, а на другiй – послiв, а разом з ними й княгинi Ольги.

Княгиня Ольга, почувши про це, обурилась i сказала царевим мужам:

– Не як посол прибула я до Константинополя, а як княгиня Руськоi землi – з послами своiми, купцями, почтом. І не просто я приiхала, а до iмператора на розмову.

– Нашi сли в Киевi сповiстили нам, – вiдповiли мужi, – що пiсля того як князя Ікмора вбили нiмцi, на Киiвському столi сидить син його Сфендослав.

Княгиня Ольга роздратовано махнула рукою:

– Я жона князя Ігоря, якого вбили не нiмцi, а який загинув у своiй землi, володiю Киiвським столом, маю сина не Сфендослава, а Святослава i приiхала вiд себе й нього говорити з iмператорами.

– Імператора Костянтина, – вiдповiли мужi, – немае нинi в Константинополi, коли вiн повернеться – не знаемо. Як тiльки буде тут, скажемо йому про княгиню. Поки ж просимо купцiв торгувати, послiв – ждати. Мiсячне купцям, а послам слябне готове.

Ще мужi додали:

– Якщо ж княгиня Ольга бажае подивитись Константинополь, ми допоможемо iй i покажемо все, що ii цiкавить.

Стоячи бiля одвiрка i тримаючись за нього рукою, княгиня Ольга – дуже блiда й стомлена, що, може, було наслiдком довгоi дороги, а може, й iншоi якоiсь причини, – сказала царевим мужам:

– За те, що прийняли мене, слiв моiх i купцiв, – iмператору ромеiв спасибi. Спасибi й за те, що даете мiсячне купцям, – вiзьмуть вони його по надобi. Що ж до слябного – то нi я, нi сли не маемо в ньому потреби.

Закiнчивши, княгиня додала:

– А доки iмператора вашого, як ви кажете, немае, я справдi подивлюсь Константинополь. Не для того ж я iхала сюди, щоб стирчати на Судi.

Так i пiшли царевi мужi. Купцi ж руськi, сли та й княгиня Ольга розiйшлися по своiх келiях.

Проте незабаром княгиня покликала до себе найстарiшого з купцiв, Воротислава, й почала з ним розмову.